Чи замислювалися ви над тим, що сьогодні можна придбати за одну гривню? Ну, припустімо, можна купити дитині повітряну кульку або олівець. А ще корисні в господарстві чотири коробки сірників. Ну, ще кілька дрібничок.
Чи можна на цю гривню піти до театру? Виявляється, раз на рік можна.
27 березня, в Міжнародний день театру, Одеський ТЮГ відчинив свої двері для дорослих і дітей саме за цю символічну плату. Глядачам було запропоновано п’єсу-казку у двох діях «Сонечко всередині» (режисер В. Левченко).
Це історія трьох ляльок – П’єро (В. Сальников), Арлекіна (С. Демченко), Коломбіни (О. Шаврук) – та керуючої сюжетом Капокоміки (І. Охотніченко). Вічно сумний П’єро якось усвідомлює, що він не живе тим життям, яким би хотілося. Його постійно хтось смикає за нитки, змушуючи день у день повторювати той самий сюжет. Він закохується в Коломбіну й зізнається їй, що у нього в грудях мов сонечко розгорнуло своє проміннячко: змушує радіти кожному метеликові, посмішці, новому дню, допомагає бачити красу очей і навіть сукні коханої. Заважають тільки «нитки, що тягнуться вгору». Він вирішує обірвати їх. У цьому йому допомагає мудра Капокоміка. За якийсь час до нього долучається красуня Коломбіна. І лише Арлекін переконаний, що ляльки створені слухатися ляльковика: підводитися, коли оголосять день, лягати, якщо протрублять ніч, танцювати, оскільки звучить музика, плакати, коли вдарять кийком…
Прем’єра вистави відбулася ще 2003 року. Але сюжет, на думку більшості глядачів (навіть юних), актуальний завжди.
До того ж наймолодші з них, років п’яти-шести, захоплювалися кучерявкою-Коломбіною та непосидючим Арлекіном. Старші діти – задумалися…
Ось що сказав, наприклад, десятирічний Костя Лук’яненко:
– П’єро набридло бути лялькою. Він захотів жити як людина: любити й навіть робити помилки. Не біда, що від них можна зазнати болю. Йому не давали навіть цього. Але він домігся свого. І тепер зможе захищати свою подружку, як справжній герой, як чоловік.
Приятелька Кості Єва Григорчук веде далі:
– Сонечко всередині – це серце, повне любові та радості. У ляльок його немає. А у людей – є. Тому персонажі не захотіли більше бути героями, якими керує великий ляльковик. Коли серце сповнене добра й тепла, то можна подолати всі труднощі, як П’єро та Коломбіна. Я гадаю, що в усіх справжніх людей теж усередині є сонечко…
Замість постскриптуму скажу, що дещо заздрю життєствердній упевненості Єви. Мудра не по роках, вона недаремно уточнила, що в усіх справжніх людей у серцях – сонечка. Що б там не було, а мені віриться, що наші діти, приходячи до театру, бачать у ньому людей – ляльок із сонечками в грудях…
