Цими днями, коли відзначається 70-та річниця визволення Одеси від німецько-румунських загарбників, ми із вдячністю згадуємо і мужніх її захисників, які тримали оборону у 1941 році. Про ті героїчні дні написав і гвардії майор у відставці Г. Гаращенко.
«Без кінця можна згадувати героїчні подвиги наших воїнів при обороні Одеси.
Мені особливо запам’ятався бій 2 вересня в районі села Вакаржани. Я був на той час начальником штабу 2-го стрілецького батальйону 90-го стрілецького полку. На світанку, о п’ятій годині, повертався після перевірки переднього краю нашої оборони на КП. Не встиг вийти із села, як потрапив під ураганний артилерійсько-мінометний вогонь ворога. Він тривав понад шість годин. Із труднощами вибрався я із зони обстрілу і, діставшись до передньої траншеї, долучився до керування боєм.
У цей час ворожі солдати на повний зріст рушили на наші окопи. Я подав команду:
«З кулеметів і вогнеметів по фашистах – вогонь!». І от, немов з-під землі, по фашистах вдарили вогненні струмені. Солдати супротивника, обійняті полум’ям, падали мертві. А вцілілі у паніці втікали назад.
Через кілька хвилин атака супротивника відновилася з новою, ще більшою силою. Фашисти, мабуть, вирішили, що у нас скінчилася запалювальна суміш у балонах. Але ні! Ми підпустили супротивника якнайближче і обрушили на нього масу вогню.
Після цього ми відбили ще дві психічні атаки ворога.
У цьому бою нами вперше були застосовані вогнемети, виготовлені на заводах Одеси. Причому на передній край їх привезли самі робітники, творці цієї дуже хорошої зброї. Багато заводських товаришів виявили бажання залишитися на передовій вогнеметниками. Їхнє прохання задовольнили. Вони воювали проти фашистів поруч із нами.
Увечері, після бою, в батальйон приїхав командир 90-го полку т. Соколов і подякував бійцям за проявлений героїзм.
Хочеться, щоб робітники, про яких я написав (а вони, здається, були із заводу імені Січневого повстання), відгукнулися і доповнили мої спогади».
