Для щойнакращого подавання допомоги дітям-сиротам і найбіднішим жителям 30 березня (11 квітня) 1829 року було засноване Новоросійське жіноче благодійне товариство в Одесі. Його члени зобов’язалися щорічно вносити по 25 рублів асигнаціями.
Уже в період з 20 по 27 квітня (з 2 по 9 травня) під час проведення благодійної французької вистави було зібрано понад 1300 рублів.
Подальшим кроком стало створення сирітського дому після тяжкої зими 1834 року. Діти-сироти та вдови розмістилися в будинку купця Григорія Маразлі на вулиці Кінній. Пізніше для них спорудили окремий будинок біля знаменитої Чумки. Згодом поруч побудували церкву (Благовіщенську). Офіційно сирітський дім був заснований 23 липня (4 серпня) 1836 року за повелінням Миколи Першого.
Через п’ять років у цьому закладі «було сиріт тієї й другої статі 69 душ».
У другій половині XIX століття кількість дітей зросла, і влада вирішила створити новий притулок. Михайло-Семенівський сирітський дім для хлопчиків влаштований був трудами княгині Єлизавети Ксаверіївни Воронцової на спомин про її чоловіка Михайла Семеновича Воронцова. Для дівчаток спорудили окремий будинок. У притулках дітей учили зокрема грамоти.
Основний капітал благодійних закладів сягав на 1880 рік 211350 рублів, де чимало було коштів княгині.
Її ж трудами сирітському дому було виділено понад 25 гектарів у районі сучасних вулиці Генерала Цвєтаєва та провулка Високого. Воронцова сприяла не тільки сирітським домам, але й сестрам милосердя, які забезпечували постійний медичний догляд за тяжкохворими у Стурдзівській богадільні. У 1874 році вона пожертвувала на це 36000 рублів.
У 1913 році Новоросійському жіночому благодійному товариству належала, крім процентних паперів, нерухомість на суму 829400 рублів, що забезпечувало фінансову незалежність. Крім того, еліта міста всіляко намагалася примножити добробут дітей-сиріт.
