На причалі в селі Лиманському Ренійського району рибалки збираються на четверту ранку.
У цю досвітню годину бригадир Борис Бєлали вже вирушив на пошуки косяка. Закидати неводи наосліп на озері площею 90 квадратних кілометрів – праця марна. Тут треба чітко знати, де «пасеться» риба. А знайти її може – за особливими ознаками – тільки досвідчений рибалка, який озеро не тільки знає, але й шкірою відчуває.
Костянтин Лунгу ще та ще раз оглядає рибальські каюки. Він нещодавно оформив пенсію, ціле життя пропрацювавши рибалкою, але на відпочинок не збирається. Здоров’я ще дозволяє іноді виходити з молодими на воду, але головне завдання бувалого рибалки сьогодні – підтримка плавзасобів в ідеальному стані. Їх поточний ремонт – справа тонка, вона потребує майстерності та високої відповідальності, адже від цього залежить не тільки результат роботи, але й саме життя рибалок.
П’ята ранку. Рибальські каюки до призначеного місця тягне вервечкою катерець. Під гул мотора та легкий ранковий бриз кортить задрімати. Це останні хвилини відпочинку натрудженим рукам: то не жарт – двічі за день витягнути невід триста метрів довжиною, в якому кілька тонн живого срібла!
День має бути тяжкий. На озері не сховаєшся в затінку, згори нещадно пече яре бессарабське сонце. Але ще складніше працювати взимку, коли температура повітря опускається до мінус одного – двох градусів: крига ще не скувала озеро, і треба квапитися виловити якнайбільше риби. У ці місяці доводиться одягатися у ватяні штани, фуфайки, шапки-вушанки. На воді пробирає холодний мокрий вітер. Набряклий невід, колючі бризки – цілий світловий день у човні, відданому всім вітрам. Так, щоб бути рибалкою, здоров’я треба мати залізне. А ще – сталеві нерви, тверду вдачу та надзвичайне терпіння. Рибалки – народ суворий.
Озеро Кагул – одна із чудесних прісноводних водойм дельти Дунаю – за останні роки пережило чимало. У радянський період тут вів промисел рибоколгосп імені Чапаєва. Але від підприємства імені червоного командира лишилося лише його погруддя, а святе місце пусте не буває – на зміну колгоспові прийшли численні браконьєри, які ловили рибку в мутній воді перебудови. Потім на Кагулі стали наводити лад, тут з’явилося акціонерне товариство «Аква», що працює в режимі СТРГ – спеціалізованого товарно-рибного господарства. Поновився процес зариблення, кілометрами вибиралися браконьєрські снасті. Але щось у «Акви» не склалося, і з мільйонними боргами перед бюджетом та колективом рибалок вона спочила в бозі.
З осені 2012 року господарську діяльність на озері Кагул почало вести товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-2012», директором якого призначений Володимир Васильович Вальченко. Не боячись підводних рифів (у степовому озері з середньою глибиною два метри, їх, звісно, немає), новий інвестор оформив необхідні документи на роботу в режимі СТРГ, одержавши дозвіл на вилов до 750 тонн на рік. Однак при цьому підприємство зобов’язалося щорічно запускати у водойму 60 тонн малька, а це 3,5 мільйона особин товстолобика, коропа, білого амура і трохи карася. Крім цього, підприємству поставлено за обов’язок викошування очерету та комплекс меліоративних робіт.
Оскільки ТОВ «РИФ-2012» не має у своєму розпорядженні власних риборозплідників, малька доводиться закуповувати в Болградському та Ізмаїльському районах, а також у підприємстві «Аіко-Трейдинг», яке розташоване в Ренійському районі біля села Орлівки.
Науковий супровід роботи на озері Кагул забезпечує Одеський центр Південного НДІ морського рибного господарства й океанографії. Фахівці постійно досліджують водойму на наявність планктонів, водної рослинності, риби, а також вивчають її глибини, температурний режим та інші параметри, що дозволяють розрахувати обсяги необхідного зариблення та допустимі норми видобутку – як сьогодні, так і на перспективу. Так, експлуатація державної водойми – процес серйозний, витратний, але інакше використовувати озера не можна.
Істотного збитку фауні водойми усе ще намагаються завдати браконьєри. А охочих просто поживиться за рахунок природних ресурсів чимало. Тільки цього року охоронці «РИФу» виявили в очеретах вісім безхазяйних човнів – вони там з’явилися, звичайно ж, не для водних прогулянок. Підприємство тісно співпрацює з рибінспекцією, міліцією та прикордонниками. У спільних рейдах вони знаходять браконьєрські плавзасоби, іноді вдається затримати зловмисників на місці злочину. Складаються акти, справи передаються до суду.
Згідно з правовстановлюючими документами, ТОВ «РИФ-2012» має право стягувати певну плату за аматорський та спортивний лов риби на Кагулі, оскільки витрачає кошти на його зариблення. Та керівництво підприємства вирішило, що кожному жителеві Придунав’я належить вільний та безкоштовний доступ до озера – люди вудять тут рибу собі на втіху. Головна умова – не використовувати браконьєрські снасті та варварські способи лову.
– Наше підприємство створене порівняно недавно, восени 2012 року, і вже третій сезон зарибляємо озеро Кагул, – розповідає Володимир Вальченко. – Водойма в плані рибодобування перспективна, нам навіть підвищили ліміти вилову до тисячі тонн на рік. І хоча попит на рибу є, проблеми зі збутом усе-таки існують. Саме тому ми не змогли торік виконати план вилову: замість дозволених 750 тонн реалізували 725 тонн свіжої риби.
За словами керівника, складність полягає в тому, що треба поєднувати сприятливі погодні умови на конкретно взятій водоймі, готовність оптового покупця приїхати по партію товару та вміння чотирьох бригад оперативно, протягом доби витягнути з води належну кількість риби. Зазвичай це партія на 5-10 тонн – залежно від місткості прибулого рефрижератора.
Але оптимальний варіант, звичайно, – переробка на місці. Для здійснення цього завдання ПП «Аіко-Трейдинг», розташоване по сусідству з ТОВ «РИФ-2012», нещодавно завершило будівництво переробного комплексу, здатного прийняти, остудити, обробити, розфасувати, заморозити до тисячі тонн риби на рік. А отже, інвестор прийшов всерйоз і надовго.
Для Ренійського району таке підприємство, як «РИФ-2012», – це не тільки лад на озері та стабільні надходження до бюджету, але й близько п’ятдесяти робочих місць.
– У нас чотири бригади, які мають 13 плавзасобів, – розповідає Володимир Вальченко. – Оформляємо документи ще на шість човнів. Затримок зарплати у нас немає.
Такі люди, як бригадири Борис Бєлали, Михайло Костиоглу, Віктор Іванов, рибалки Володимир Мокану, Валерій Аврам – гордість і сила нашого підприємства. Вони виходять на воду за будь-якої погоди. Праця дуже тяжка…
