Напередодні Дня флоту мені згадується ситуація, в якій побував мій молодший брат Вадим, кадровий військово-морський офіцер.
Діло було в 1970-х роках. У Середземному морі горів грецький танкер, а мимо проходив радянський бойовий корабель. На борту судна, що зазнало лиха, – 29 чоловік. Старший штурман, молодий офіцер Вадим Юрійович Мессойліді одержав наказ командира корабля очолити аварійно-рятувальну групу. Зараз, по багатьох роках, запитую себе: чому саме йому, 24-річному старлеєві, довірили цю небезпечну місію? Адже на борту радянського корабля були люди й досвідченіші. Може, тому, що Вадим – потомствений офіцер флоту, випускник ленінградських нахімовського та вищого командно-інженерного училищ? Штурманська спеціальність зобов’язувала миттєво знаходити розв’язки. Плюс відмінна фізична підготовка. Командир про це не міг не знати.
Розуміючи всю складність і небезпеку завдання (не знаєш, коли рвоне теплохід, що горить), брат скомандував матросам-добровольцям: «Холостяки, крок уперед!». А сам, до речі, нещодавно перед тим одружився…
Почалася підготовка до евакуації екіпажу, що зазнав лиха. І тут, як водиться, втрутилася політична складова поточного моменту. З одного боку – СРСР як флагман соцтабору, а з іншого – Греція з горезвісними «чорними полковниками» при владі. Ворог, ідеологічний супротивник, не щось інше... Командир корабля опинився в непевному становищі. За законом морського братерства він повинен рятувати, але політика, політика, хай їй грець!.. Запросили командування Балтійського флоту. Запросили Москву, Головкома, легендарного адмірала флоту Горшкова. Відповідь надійшла за добу: рятувати! Увесь цей час радянський корабель дрейфував поруч із греком, що палав і загрожував у будь-яку мить вибухнути. Отаке!
Операція з порятунку людей пройшла успішно. І ось доля: щойно відійшли на безпечну відстань – і танкер вибухнув. Бог зберіг…
Пізніше, прийшовши додому, брат із посмішкою згадував подробиці, – молодості стреси не страшні. Особливо наших юнаків захопила грекиня-кок – гарна жінка, яка в момент аварії судна ударною хвилею була буквально викинута з ліжка. Її вдарило об перегородку. Жінка-синець – так говорили радянські моряки.
А далі знову пішла в хід політична складова. Нагадаю, справа була в 70-ті роки, замполітів тоді ще ніхто не скасовував, до деполітизації армії та флоту було ой як далеко. Здали нещасливих моряків у найближчому порту до їхнього консульства. Був і банкет на честь рятівників. Греки запросили командира радянського корабля і мого брата. Велике ж було здивування приймаючої сторони, коли господарі банкету почули ім’я рятівника своїх земляків. Мессойліді – типово грецьке прізвище. От так номер: грек рятував своїх одноплемінників! Нехай радянський, але все-таки грек. Пішов відразу подарунковий пас – ящик «Метакси», яку було розпито вже в поході. Щоправда, стукачів на ту пору, як і сьогодні, теж ніхто не скасовував. За «Метаксу» довелося відповісти. Але це вже було вдома, а там і стіни допомагають.
Батьківщина відбулася почесною, але суто цивільною медаллю «За спасение утопающих».
Гадаю, напередодні свята історія ця прозвучить як вітання не тільки братові Вадиму, але й усім, хто служив і служить на флотах і флотиліях.
