Іван Григорович Аждер вийшов на пенсію. Позаду залишилися 30 років роботи у ВАТ «Придунайський» – одному з найбільших на Одещині виробників виноградних саджанців. Нові європейські технології, найкращі клони – усе це впроваджував на полях провідний фахівець. У сотнях гектарів чудових плантацій південно-західного регіону України є і особистий внесок агронома Аждера.
Але довго відпочивати на пенсії Івану Григоровичу не довелося – фахівця попросили очолити цех рослинництва нещодавно створеного в Ренійському районі приватного підприємства «Аіко-Трейдінг».
– Справа в тому, Григоровичу, що керівництво вирішило, крім іншого, зайнятися виробництвом делікатесу – раків, – сказав заступник директора цього підприємства Михайло Занет. – Наш технолог Сергій Кудряшов сказав, що членистоногим до раціону необхідно додавати відходи рослинництва – зайнявся б ним?
Харчування для раків? Цікаво! Але коли Іван Григорович побачив поля, де йому треба було зайнятися справою… На цих родючих землях вже виросли чагарники і дерева.
Справа в тому, що ПП «Аіко-Трейдінг» прийшло на руїни підприємства-банкрута ТОВ «Аква», що будував великі плани в рибовидобутку, але зазнав фіаско.
Нові інвестори взялися відновити виробництво свіжої риби на озері Кагул площею 9 тисяч гектарів, а також налагодити її переробку. Створено ТОВ «РИФ-2012», яке успішно розгорнуло роботу, що спеціалізується на видобутку риби, а ПП «Аіко-Трейдінг», взяло на себе експлуатацію 460 гектарів риборозплідників та організацію переробки «живого срібла».
На сьогоднішній день копчена і заморожена риба з Ренійського району надходить до 67 торговельних точок Одеси. Щоправда, поки що невеликими, пробними партіями.
Щоб риба потрапила на стіл споживача, потрібні роки серйозної роботи. На сьогоднішній день у п’яти ставках ПП «Аіко-Трейдінг» вирощує малька, який ТОВ «РИФ-2012», що працює в режимі спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), запускає в озеро Кагул. Зараз ця водойма здатна дати близько 750 тонн риби на рік, а в найближчій перспективі, згідно з розрахунками, – усю тисячу.
Реалізувати такі обсяги «живого срібла» – справа не проста, тому й виникла думка налагодити переробку просто на місці, на що ПП «Аіко-Трейдінг» і спрямувало інвестиції. Встановлено льодогенератор, оскільки після завантаження вилову з рибальських каюків до машини-рефрижератора його одразу необхідно охолоджувати. Обладнано зал для обробки риби. Тут її потрошать, відокремлюють філе, а голови перемелюють у рибокістковий фарш, який затребуваний звірогосподарствами та птахофабриками.
Для тимчасового зберігання продукції обладнано дві холодильні камери, в одній підтримується температура до мінус сорока градусів, в другій – мінус вісімнадцять.
Почав роботу коптильний цех, устаткування якого працює на тирсі дуба та фруктових дерев.
– У нас принципова позиція: лише свіжий натуральний продукт, – говорить Михайло Занет. – Ми не застосовуємо рідкий дим. Так, холодне копчення кожної партії риби займає до двох діб, але за продукцію не доводиться червоніти. В осінньо-зимовий період, коли копчена риба до пива стане не актуальною, товстолобика маринуватимемо із прянощами. А наступного року запропонуємо одеситам раків – вони зараз підростають у двох ставках.
Інвестор не приховує: розгортання виробничого процесу ускладнює ситуація в країні – важко прогнозувати попит, зросли комерційні ризики.
– …А хочете подивитися, які ми виростили помідори? – запропонував Іван Григорович Аждер, і по дамбах ставкового господарства ми поїхали на город.
Сьогодні мало на ринку томатів, що вирощуються на відкритому ґрунті: останнім часом усе більше розводять помідори голландських сортів, більшість яких плодоносить винятково під плівкою. Ця специфіка передбачає широке вживання добрив, отрут та інших препаратів хімічної промисловості. Іван Григорович Аждер пишається тим, що виростив натуральні томати просто неба.
– Ще минулого року у цьому ставку плавав мальок, а зараз ростуть помідори, гадаю, тонн тридцять зберемо, – говорить Іван Григорович. – А ще є перець, баклажани, морква, селера. Усе – для людей, відходи – ракам. Бессарабські землі – це золоте дно! Звичайно, треба багато разів вклонитися землі, щоб вона дала це «золото».
