«Від самого початку боротьби робота інтендантства викликала безліч скарг. Бійці, що перебували в жорстокому вогні, часом не одержували необхідного. Їм постійно бракувало продовольства, обмундирування, боєприпасів. Численні тилові органи та штаби мали всього вдосталь.»
Це не звіт із зони АТО, шановний читачу. Джерело цитати: Молчанов Н.Н. Герои Коммуны: серия «ЖЗЛ». – Москва, Молодая гвардия, 1971.
Паризьку Комуну, що виникла навесні 1871 року, некоректно прямо порівнювати із зимовими подіями на Майдані та після нього. Водночас деякі аналогії напрошуються. І аналогії досить тривожні.
Погане постачання військових частин – одна з них, і це наслідок інших проблем. Погано те, що Паризьку Комуну, створену однодумцями-соціалістами, постійно роздирали внутрішні суперечки. Дві фракції – «більшість» і «меншість» – відчайдушно сперечалися, звинувачуючи одне одного то в лівацтві, то в капітулянтстві та взагалі у зраді. Створений Комітет громадскього порятунку, виконавчий орган Комуни, лихоманило. Тягнув політичну ковдру на себе Центральний комітет Національної гвардії. І це в умовах іноземної інтервенції – у Франції перебували пруські війська – і наступу версальців! Допустивши низку помилок, лідери революції дозволили Тьєрові потопити її в крові.
Розбрат. Ось одна із причин загибелі Комуни.
Розбрат. Саме цим словом можна охарактеризувати атмосферу в студії «Шустер live» минулої п’ятниці. Метали блискавки одне в одного не опозиція та влада, а влада і влада. «Ваша фракція дала лише один голос…», «Закрите засідання не мало сенсу», «Ви хочете й далі лити кров наших солдатів?!», «Чому не призначено послів?» – долинало з екрана.
Причина сварки зрозуміла. Вибори. У нас агітують, нещадно критикуючи конкурента.
Як відлуння, звучить у голові фраза одного політика: вибори відбудуться, а чи залишиться країна?
Міністр оборони (а його, до речі, безупинно критикують) раптово відкрив політичний вогонь по командирах і бійцях добровольчих батальйонів, прізвища яких виринули у списках різних партій та блоків. У відповідь загриміла «артилерія» МВС. Шановні панове, на сході країни війна! Перемир’я назвати таким можна лише умовно: щодня стрілянина, гинуть люди.
Чи розуміють у двох згаданих відомствах, явно втягнутих у виборну кампанію, як впливає на солдатів політична канонада в тилу?
Якщо ні, тоді наведемо ще одну паралель. Кінець тридцятих, війна в Іспанії. У стані республіканців розбрат. Доходило до того, що партійне керівництво через голову військовиків віддавало накази сформованим за партійними ж принципами військовим частинам. Соціалісти, анархісти, комуністи, троцькісти – такий собі «дім Облонських» – не тільки воювали із франкістами й інтервентами, але й пильно стежили одне за одним, будували підступні плани. Усе це деморалізувало республіканську армію й активізувало знамениту «п’яту колону». Мадрид, що витримав кілька штурмів, зазнав поразки через зраду.
Панове політики! Такі шоу, як було в п’ятницю, вселяють тривогу. Ще раз нагадаю: ви не влада й опозиція. Ви влада і влада. Ви всі за суверенітет, демократію, євроінтеграцію та мир.
Згадаєте Париж і Мадрид. Вчіться на ЧУЖИХ помилках. Може, належить спеціальним законом заборонити використання грабель у нашій країні…
Як же важко нам (а ми всі – це Україна) зупинити війну, коли у верхах розбрат. Ми її зупинимо. Неодмінно зупинимо. І відправимо інтервентів геть. Але якщо українські партії в передвиборній гарячці відкриють «внутрішній фронт», ціна визволення буде дуже високою…
