Ось уже 14 років ми живемо у новому тисячолітті.
Які цілі стоять перед нами і якою є тепер глобальна платформа розвитку цивілізації?
8 вересня 2000 року резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї ухвалено Декларацію тисячоліття ООН, де було визначено вісім цілей розвитку. Це подолання бідності, забезпечення якісної освіти протягом життя, гендерна рівноправність, зменшення дитячої смертності, поліпшення здоров’я матерів, обмеження поширення інфекцій, екологічна стійкість, всесвітнє партнерство з метою розвитку.
193 країни світу, зокрема й Україна, домовилися пройти перший етап до 2015 року. Резолюція проголошує, що «успіх у досягненні цих цілей залежить зокрема від забезпечення доброго управління в кожній країні. Він також залежить від забезпечення доброго управління на міжнародному рівні та транспарентності у фінансовій, кредитно-грошовій і торговельній системах. Ми прихильні до формування відкритої, справедливої, регульованої, передбачуваної та недискримінаційної багатобічної торговельної та фінансової системи».
У зв’язку з цим ООН прийняла індикатором успішної реалізації цілей розвитку в новому тисячолітті ступінь впровадження електронного уряду 2015 року, що має забезпечити нову якість управління, як на локальному, так і на міжнародному рівні, а також гарантувати високу якість життя населенню планети.
У 2015 році всі члени ООН відзвітують про свої успіхи в будівництві електронного уряду. Відсталим країнам буде надано можливість скопіювати найкращі рішення. Україна належить у цьому питанні до аутсайдерів, і вже кілька років звучать заяви про перенесення рішень Південної Кореї, Сингапуру, Німеччини й Естонії на наш ґрунт. Зараз цією імплементацією займатиметься нещодавно створене агентство електронного уряду. У результаті впровадження нових стандартів управління, програмних комплексів і регламентів ми можемо очікувати скорочення витрат на утримання держапарату та скорочення часу усередненого запиту до держорганів. Так, наприклад, оформлення митної декларації в Південній Кореї, беззмінному лідерові, що першим об’єднав усі ІТ-системи держорганів, забирає півтори хвилини при експорті та півтори години при імпорті. А в цілому по країні витрати на держапарат зменшилися на 30%.
Має відбутися зміна чинної парадигми держуправління з моделі «уряд для тебе» на алгоритм «уряд із тобою», у рамках якого чиновники самі будуть приходити до людей для залучення громадян до ухвалення рішень. Візит чиновника додому став не просто послугою, яку можна замовити в місцевій адміністрації, як, наприклад, у Німеччині. Завдяки інформаційним технологіям чиновники виявилися пов’язаними з населенням у реальному часі у своїй щоденній роботі.
Інформаційні технології стали драйвером змін не тільки в адміністративному управлінні територіями, але й в усьому громадському житті, що призвело до визначення сучасного суспільства як інформаційного. Сформувалася нова глобальна платформа розвитку. Успішність того чи іншого суспільства тепер вимірюється зростанням кількості інновацій. Головним ресурсом модернізації в сучасному суспільстві стає їх генератор – людина. Добро ж людини в інформаційному суспільстві стає залежним від ефективності впровадження у віртуальне середовище та якості його організації. На думку вчених, ефективність інформаційного суспільства в тій чи іншій державі оцінюється за кількістю громадян, залучених у віртуальне середовище, швидкістю поширення нової інформації серед них, кількістю відкритої достовірної інформації, простотою доступу до нових знань.
Нове суспільство вимагає не просто оволодіння інформаційними технологіями, а безперервного підвищення кваліфікації. Так, у Південній Кореї раз на півроку провадиться обов’язкове навчання всіх держслужбовців в очній формі. Але навіть це там вважають недостатнім, бо за даними ЮНЕСКО знання людства зараз подвоюються кожні 72 дні, тому програми підвищення кваліфікації встигають застаріти за шість місяців.
Країни – лідери з будівництва інформаційного суспільства дбають про зростання кількості співгромадян, включених у віртуальну реальність і здатних взяти участь в інноваційних проривах. Так, наприклад, у Сингапурі на 5,3 млн населення вже створено 5000 навчальних місць, де кожен громадянин проходить навчання новинкам медіа-виробничої діяльності та критичному мисленню, що особливо важливо для продукування нових ідей. У країні намагаються включити в це середовище навіть традиційно пасивні категорії населення – жінок, стариків. Причому незаможні навіть можуть одержати від держави комп’ютер та пільгове підключення до інтернету. Крім того, в державі, площа якої лише втричі більша, ніж у міста Одеси, відкрито 26 громадських центрів доступу до електронних послуг і розміщено 100 інфокомунікаційних точок для забезпечення доступу літніх людей до послуг, які можна безкоштовно одержати за допомогою службовців.
Держави прагнуть максимально відкрити наявну у них інформацію й віддати ініціативу населенню для підвищення зручності в її використанні. Так, у Сингапурі будь-яка внутрішня компанія має доступ до 8000 наборів даних із 75 держустанов і за державний рахунок може створити будь-який корисний інструмент роботи із цією інформацією. У результаті в країні вже діють понад 1600 онлайн-сервісів і більш ніж 300 мобільних послуг.
На жаль, Україна відстає в цій культурі. Але коли у нас відбудеться децентралізація влади, комп’ютеризація адмінпослуг скоротить час одержання необхідної інформації, а відносини громадян і влади стануть прозорішими.
