У полуничній столиці рисової держави

Якщо всією громадою – будь-яка справа до снаги

Двадцять кілометрів від Кілії до Лісків автобус долає майже за годину, – вибоїни. Зате на швидкості 10-20 кілометрів можна розглянути фазана, що перебігає дорогу, і білісіньку чаплю, що виглядає на обід жаб. 

Але ось, нарешті, і Ліски. На більшості городів – фонтани. Не заради краси – місцеві жителі посадили полуницю, яка дасть урожай навесні наступного року, зараз триває її рясний полив. Сказано ж: Ліски – полунична столиця України!

Пенсіонерки однієї з трьох центральних вулиць не приховують своєї радості: два літні місяці потерпали без води – і ось, нарешті, вона з’явилася! Ольга Дмитрівна Попаз відкручує кран і демонструє потужний напір зі шлангу:

– У розпал літа луснув трубопровід. Стали наші чоловіки копати, а там усе прогнило, адже труби прокладали ще в сімдесяті роки, – розповідає пенсіонерка. – Ми побігли до сільського голови. Галина Іванівна розвела руками: грошей у бюджеті немає, але нумо щось думати. Вирішили все робити самотужки: зібрали оргкомітет, сіли, порахували. За кілька днів до сільради прибігають жителі віддалених провулків: луснув водопровід у центрі – і околиці без води. Стали ми додавати провулки, і зрештою вийшло, що треба прокласти два кілометри труби. Це ж купа грошей! 

– Галина Іванівна звернулася до генерального директора агрохолдингу «Бессарабія» Олександра Васильовича Чернявського, пояснила ситуацію, – веде далі бібліотекарка Марія Петрівна Койчева. – Він обіцяв купити 500 метрів труби, забезпечити екскаватор і пальне для грабарств. Сільський голова взяла на себе всі організаційні питання, знайшла можливість закупити поліетиленові труби подешевше. У підсумку вийшло, що з кожного двору треба зібрати по 800 гривень, але ж від початку нарахували по дві тисячі. Отже, якщо братися всією громадою, будь-яка справа буде до снаги! Зараз разом думаємо, як озеленити свою вулицю, які квіти посадити. 

У дитячому садку – своє свято, тут радіють капітально відремонтованій актовій залі. Усе почалося з того, що молодий керівник базового підприємства в День захисту дітей прийшов повітати малят і вручити їм подарунки. Заглянув Чернявський до груп, у харчоблок – скрізь світло, затишно, гарно. А от зала… 

– Нічого, побілимо, освіжимо, – зітхнула завідувачка Світлана Григорівна Мотинга. 

– Як – побілимо? Тут потрібен капітальний ремонт! – заперечив Чернявський. – Стелю та стіни треба заново шпаклювати. Починайте роботи, – будматеріали беру на себе. 

Мобілізували колектив дитсадка, батьків – стелю та стіни ідеально вирівняли, пофарбували. А підлоги? Треба б нову стяжку, якісний лінолеум. Знову пішли до Чернявського – знову одержали «добро». 

– Наші батьки відразу привезли дві бетономішалки й заходилися заливати підлоги – скоріше, поки Олександр Васильович будматеріали дає! – розповідає завідувачка садка. – Так усією громадою за лічені дні й зробили справу, а першого вересня всі разом відзначили початок нового навчального року. 

– Я чотири роки працюю сільським головою, за цей час у базовому сільгосппідприємстві помінялися п’ять керівників, – говорить Г.І. Іванова. – З кожним хотіла знайти спільну мову, – не виходило. Олександр Васильович – чоловік хоч і молодий, але мудрий. Він розуміє, що, крім виробничих, потрібно вирішувати й соціальні питання. Бо в цьому селі живуть працівники підприємства, їхні діти ходять до садка, до школи, до Будинку культури. 

Дорога ціна «річкових перлів»

Звісно, сприяти в розв’язанні соціальних питань підприємство може лише в тому разі, якщо саме стоїть на ногах. Основа основ на селі – виробництво. Воно в Лісках специфічне – вирощування рису.

Як відомо, в Україні тільки три регіони займаються цією культурою – Придунав’я, Херсонщина та Крим. Оскільки з останнім виникли проблеми, значущість «річкових перлів» Одещини зростає. 

– Навіть із урахуванням кримського рису Україна могла забезпечити себе цим продуктом харчування тільки на 26 відсотків, – уводить у суть справи Олександр Чернявський, на підприємстві якого ми побували. – Витрати на виробництво рису великі: тільки подавання води, – а ми засіваємо цією культурою тисячу гектарів, – обходиться підприємству за сезон у три мільйони гривень. Цього року, щоб підвищити врожайність, застосували нову технологію вирощування рису. Якщо раніше «річкові перли» заливалися водою один раз і її рівень тримався протягом усього вегетативного періоду, то цього року ми воду міняли чотири рази. Навіщо? Вода містить мінеральні речовини, а також азот і кисень – то є насичення землі. Загадувати не будемо – збирання тільки почнеться, але результати я вже бачу. 

До збирання «річкових перлів» агрохолдинг підійшов у всеозброєнні. Просто лихо було торік, коли в жовтні пішли дощі – комбайни неможливо було завести в рисові чеки. Цього року молодий керівник завчасно закупив за кордоном спеціальні траки. 

До речі, про технічне озброєння. Якщо в радянські часи в Лісках у рисовому сільгосппідприємстві працювали 44 комбайни, то на сьо­годні їх практично замінили два нові «New Holland» (коли ми виїхали на поля, щоб сфотографувати збирання сої, дізналися, що за штурвалом цієї машини – фахівець із дипломом інженера!) 

– Якщо комбайн вітчизняного виробництва може зібрати 5-6 гектарів рису за день при втратах до трьох відсотків, то «New Holland» проходить до 15 гектарів при втратах в один відсоток, – пояснює керівник. – Надійність техніки – важливий чинник, оскільки до кожного комбайна прив’язані ще чоловік із десять водіїв, трактористів, охоронців, і будь-яка поламка обертається їхнім простоєм, що виливається в невиправдані витрати. 

Молодий керівник, а за освітою він програміст, ретельно прораховує видаткову частину, оскільки й без того зросли витрати: пальне з початку року подорожчало на 70%, засоби захисту рослин – на 40%. Поряд із цим Олександр Васильович переконаний, що кожне підприємство потребує інвестицій у розвиток, не можна із землі постійно лише вибирати. У цьому сезоні – уперше за багато років – у Лісках узялися за вирівнювання рисових чеків. Висота води в них має бути однаковою, а на практиці часто один край поля потонув, інший – підсихає. Щоб провести грабарства в одному чеку площею 4,5 гектара, тільки соляри треба на 144 тисячі гривень. Цього року підприємство упорядкувало 80 гектарів рисових систем. Так, це крапля в морі, адже їхня загальна площа – майже три тисячі гектарів. Але початок є. 

У перспективі гендиректор має намір збільшувати площі під рисом за рахунок скорочення ранніх зернових. Причім пшеницю вже почали замінювати соєю: при однаковій урожайності цих культур остання коштує удвічі дорожче. До того ж бобові насичують землю азотом. Молодий керівник разом з агрономом впроваджують нові технології, інакше не одержати позитивного економічного ефекту. 

– На підприємстві працюють 120 чоловік, і моє перше завдання – вчасно та сповна забезпечити виплату зарплати, – говорить О. Чернявський. – Хочу, щоб люди почувалися впевнено. Хочеться в перспективі розв’язати ще ряд соціальних проблем. На зборах жителів села я сказав: нумо всі ра­зом засукаємо рукави. Наступного року прокладемо новий водопровід ще по одній вулиці – не будемо чекати, коли прорве трубу. Люди побачили, що це можливо. Отже, легше буде організувати. 

До речі, агрохолдингу «Бесса­рабія» у цьому сезоні довелося взяти на себе розв’язання проблеми затоплення Лісків. Це село розташоване у плавнях, і підняття рівня води в Дунаї, яке цього року перевищувало критичний рівень на 60 сантиметрів, призвело до затоплення приватних подвір’їв. Базове підприємство щоночі вмикало насоси й відкачувало воду – власним коштом. 

– Скажімо щиро: розраховувати на державу сьогодні не випадає, допомоги чекати немає звідки, треба розраховувати тільки на свої сили, – говорить Олександр Васильович. 

З Києва – до села, подивитися, на що здатний?..

– Знаєте, що надихає? – продовжує свій монолог тридцятирічний керівник. – Я був у Лісківській школі на святі першого дзвінка й довідався, що два молоді педагоги, закінчивши вузи, повернулися до рідного села, хоча могли залишитися в Одесі. Поспілкувався з ними. Прекрасно освічені люди, люблять свою роботу, дітей.

Нам стало цікаво, а як, власне, сам програміст виявився в Лісках, в очеретах дунайської дельти?

– Сам я родом із Шевченкового, це найбільше й найблагополучніше село в Кілійському районі, – відповів гендиректор. – Закінчивши школу, виїхав навчатися до Одеси, потім працював у Києві, у мене був у столиці свій невеличкий бізнес. Я думав, що в Кілійському районі маленьке село Ліски зникне, не виживе, – як за останній час зникли багато які села в Україні. І був приємно здивований, побачивши, що тутешні жителі не склали руки, зуміли знайти джерела доходів – займаються вирощуванням полуниці. Кожна родина утримує одну-дві корови. Вранці їдеш на роботу – пастухи три великі череди женуть на випас! І ось із Києва – міста великих можливостей – я приїхав до Лісків, де мені запропонували очолити агрохолдинг «Бессарабія». Мене багато хто з подивом запитує – навіщо? Щоб подивитися, на що я сам здатен. Вважаю, для хлопця корисно попрацювати в селі – щоб розкрити свій потенціал. У цьому селі багато дітей, звучить їхній сміх – тому хочеться трудитися, вирішувати конкретні питання, змінювати життя на краще. Мені імпонує, що сільрада на чолі з Галиною Іванівною Івановою стоїть на дуже активній позиції. Разом ми багато що зможемо зробити. 

Выпуск: 

Схожі статті