Від звичайного телефонного дзвінка здригнулося серце матері. Він поділив її життя на дві частини – до і після страшної звістки… Синочка уже немає на цьому світі… Небо проливало сльози разом із невтішною матір’ю, коли Євген повернувся додому в труні. Він повернувся, щоб знову відійти, відійти в останню путь туди, звідки немає вороття.
Двадцятишестирічний Євген Кравець виріс у родині військовиків. Закінчив Раухівську школу із золотою медаллю, а згодом політехнічній університет з відзнакою. Незважаючи на те, що не став військовиком, у важкий для країни час він вирішив, що мусить стати на захист своєї Батьківщини і 15 травня став добровольцем. Мати благала лишитися, але Женю неможливо було втримати. Він став солдатом, потрапив в зону АТО і у селі Орловському, що між Маріуполем і Новоазовськом, одержав кілька смертельних поранень. Разом з ним загинуло ще троє земляків, усі з Одеської області. Старший брат Євгена Олег, як кадровий військовик, також потрапив на схід, у військовому званні – майор. А батько служить у райвійськкоматі.
– Це був дуже добрий, чуйний, комунікабельний хлопець. У класі він був один із найкращих, наше сонечко, завжди усміхнений, – згадує класний керівник Людмила Мазур та додає, що колектив клопотатиме про присвоєння школі імені героя Євгена Кравця. Людмила Іванівна переконана, що це дуже велика втрата не лише для батьків та друзів, а й для всіх земляків.
Розділити біль втрати та попрощатися з героєм прийшли друзі, однополчани, представники влади і майже всі жителі Раухівки. Селище було в жалобі: приспущені прапори з чорними стрічками, численні квіти та заплакані очі людей, – все свідчило про те, що байдужих тут не було. Через живий коридор на своїх плечах пронесли тіло Євгена його товариші по службі. Під вигуки "Герої не вмирають", "Слава Україні – героям слава" його проводжали в останню путь. Поховали полеглого солдата з військовим салютом на цвинтарі у селі Мариновому, де поховані його рідні.
…Біля під’їзду домівки, де мешкав Євген, сумне, оголене осінню дерево, посаджене ним, здіймає своє гілля до неба немов благаюча миру, щоб розквітнути навесні та білим цвітом нагадати про подвиг героя.
