Депутат обласної ради Анатолій Іванович Артеменко – не новачок на ниві місцевого самоврядування. Його обранню до обласної ради передував тривалий досвід роботи у районній. Крім того, він торував дуже непростий шлях створення в Любашівському районі сьогодні вже потужного та відомого фермерського господарства «Гранат».
У розмові з Анатолієм Івановичем, спираючись на його досвід депутата і підприємця, освіту, здобуту у двох університетах – імені Мечникова та аграрному, ми зробимо спробу розібратися, чим сьогодні мають займатися депутати і на які перспективи вони сподіваються.
– Анатолію Івановичу, на що Ви спиралися, коли розпочинали шлях фермера і вперше стали депутатом районної ради?
– Раніше десь 40 відсотків надходжень до районного бюджету забезпечував цукровий завод. Потім, коли розпалися КСП, перестав працювати завод, люди залишилися полишеними напризволяще. І я зрозумів, що мушу щось зробити для своїх земляків. Разом із керівником фермерського господарства з Ананьївського району Сергієм Паровиком ми вирішили взятися за газифікацію сіл. Протягом року нам вдалося провести газ до чотирьох населених пунктів (Гвоздавка-Перша, Гвоздавка-Друга, Ясенове-Перше, Ясенове-Друге), у дві школи. На початку 2000-х я відчув: люди мають надію на краще життя. І можна заради цього працювати.
Дуже важливою була також підтримка на той час депутатів обласної ради Олександра Яковича Манзара та Григорія Яковича Бурлаки. Вони розуміли, що треба вчити своїх послідовників, тих, хто після них працюватиме на регіон та державу, передавали нам свій досвід. І я справді пізніше, через 15 років, став депутатом обласної ради. І сьогодні теж замислююся про майбутнє, про те, хто працюватиме після нас. Щороку ми очікуємо приїзду молодих фахівців – комбайнерів, агрономів. Але більшість із них залишаються в місті. А ті, що все ж таки приїхали, перспектив для себе на селі не вбачають. Залишаються один-двоє, не більше.
– Невже немає жодних можливостей затримати молодого спеціаліста? Не повірю в це.
– Можливості є. Зокрема, обласна рада ухвалила програму надання житла медичним працівникам. Це реальний крок назустріч потребам мешканців села. Підтримав цю роботу і керівник «Одесагазу» Ігор Леонідович Учитель. За його сприяння нам вдалося за 265 тисяч гривень придбати двокімнатну квартиру для лікаря-анестезіолога Любашівської ЦРЛ. Ми розуміємо, що за таких обставин людина вже не поїде до міста, а залишиться, працюватиме, рятуватиме людям життя.
Хочу згадати ще один важливий факт із початку своєї діяльності у 2000-х. Американці тоді створили в області чотири кооперативи, щоб допомогти нашому сільському господарству обрати напрям розвитку на майбутнє. Один із кооперативів очолював я. Довелося стажуватися у США, в місті Сент-Луїс, багато поїздити Європою. Головний висновок: ми маємо величезний потенціал щодо розвитку сільського господарства і опанування ролі європейського лідера. Відтоді я ще більше впевнився у цій думці. Україна має всі можливості посісти гідне місце на європейському сільськогосподарському ринку.
– Але, зокрема, є питання квот. Вони часто замалі. Скажімо, щодо виноматеріалів ці квоти за обсягами виробництва надають можливість вийти на ринок Європи лише одній фірмі з нашого регіону. А що робити іншим? За таких умов – лише банкрутувати. Тому дедалі частіше йдеться про обстоювання розширених квот для нашої держави в тих галузях, де ми маємо хороші перспективи. Але зрозуміло, що ніхто своїм місцем на цьому ринку не поступиться...
– Звісно. Треба обстоювати свої права, поліпшуючи при цьому культуру землеробства. З повним на те правом можу стверджувати: за десять років у нашому районі на полях замість бур’янів з’явилися доглянуті посіви технічних і зернових культур, люди навчилися отримувати великі врожаї. Навіть за умов ризикованого землеробства врожаї зернових, наприклад, перевищують 45 центнерів з гектара.
– Чому в обласній раді Ви увійшли до постійної комісії з питань будівництва, регіонального розвитку, збереження нерухомих об’єктів культурної спадщини, архітектури та містобудування? Чому не зайнялися добре знаним Вами сільським господарством у постійній комісії з питань агропромислового комплексу?
– Шляхи та газопроводи дуже важливі для створення нормальних, цивілізованих умов життя людей. Це істотна інфраструктурна база, без якої й сільське господарство не зможе добре розвиватися.
У районі нам вдалося газифікувати 12 ФАПів, амбулаторію. Раніше взимку там було холодно. Як хвора людина може лікуватися у холодному приміщенні? Це ж нонсенс! Тепер пацієнтам спокійно роблять крапельниці, інші амбулаторні процедури. Та й медичні працівники не мерзнуть на робочих місцях.
Взагалі, з 2005 року й донині газ надійшов до 16 населених пунктів, було побудовано понад 400 кілометрів підвідних газопроводів.
Ще один дуже важливий напрям діяльності – забезпечення мешканців району питною водою. За часів Радянського Союзу питання вирішувалося з допомогою артезіанських свердловин – вони були головним джерелом. Але за роки, що минули, від залізних конструкцій майже нічого не залишилося. А 80 відсотків аналізів води з криниць району свідчать, що вона не є питною, оскільки має високий рівень мінералізації. Санстанція давала приписи про заборону користуватися водою. А що робити? Тому ми взяли під свій контроль великий водогін Гвоздавка – Ясенове – Зеленогірське – Султанівка. Обласна рада допомогла провести його ремонт та переоснащення. І саме тоді я відчув, що на обласному рівні можу принести чимало користі районові.
Крім того, наша комісія постійно працює на виїзді, бо розглядаючи той чи інший проект, треба побачити його на місцевості.
Будувалися школи, стадіони, водогони. За кожною адресою наша комісія виїздила, контролювала перебіг робіт. Доводилося оперативно вносити зміни до проектної документації, обсягів фінансування. Усе це дало змогу істотно скорочувати терміни реалізації проектів.
Слід зазначити, що у 80 відсотках випадків ішлося про довгобуди. Об’єкти чекали завершення будівництва десять, п’ятнадцять, а то й більше років.
За час моєї роботи в обласній раді вдалося капітально відремонтувати школу в селищі Зеленогірському. На це пішло приблизно дев’ять мільйонів гривень із обласного та державного бюджетів. І сьогодні до школи приємно ввійти. Там створено належні умови для навчання та занять спортом.
Дуже болючим питанням у селах, де мешкають мої пайовики, були дитячі садки. Місць катастрофічно не вистачало. У Ясеновому не працював дитячий садок протягом 15 років! Ми взяли споруду старої непрацюючої школи, якій вже минуло сто літ, відбудували її й відкрили дитячий садочок на 93 місця. Фахівці з Одеси говорили, що не всі дитячі установи в місті мають такий гарний вигляд. Загалом вдалося відремонтувати в районі три дитячі садки. Це дасть змогу закріпити людей на селі, виховувати їх дітей у повазі до рідної землі, краю, держави.
Сьогодні навіть народжуваність підвищилася. Деякі люди, що були поїхали шукати кращої долі, повертаються до району, бо вбачають для себе перспективи. Якщо є газ, вода, дитячий садок, школа, ФАП чи лікарня, можна жити.
Поки що залишаються проблеми з працевлаштуванням. Але я маю надію на позитивні зрушення, на інвесторів, які будуть реалізувати цікаві проекти із залученням наших місцевих робітників.
– Ідеться про дуже велику роботу. Мабуть, зусилля всіх зацікавлених сторін довелося об’єднувати?
– Я вже говорив про Ігоря Леонідовича Учителя, який робить усе, щоб із кожним роком дедалі менше населених пунктів залишалися негазифікованими. І робить це він не лише як керівник «Одесагазу», а і як голова постійної комісії обласної ради з питань житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного комплексу та енергозбереження. Усі проекти проходять обговорення на спільних засіданнях комісій облради. Нашу комісію очолює головний фінансист регіону Марина Анатоліївна Зінченко. З нею дуже приємно працювати як з фахівцем високого рівня. Вдається винаходити шляхи фінансування найрізноманітніших проектів. І я вдячний колегам-депутатам за розуміння проблем району та його підтримку.
– Ви говорили про надію на інвесторів. Що саме може їх зацікавити?
– Земля. Крім того, є дуже важливі елементи інфраструктури, які завжди цікавлять інвесторів. Так, у нас працюють два елеватори поблизу траси Київ – Одеса, є розв’язка залізничної вітки, достатнє газо– та водозабезпечення.
Вже є два проекти, якими зацікавилися європейські інвестори. Вони поки вичікували, бо дуже часто проходять вибори, і, як наслідок, немає чітких гарантій держави щодо захисту прав інвесторів.
Сподіваємося на поновлення роботи Заплазького цукрового заводу. Це справа державного значення. Адже крім усього іншого, цукрові буряки – найкращі попередники для вирощування інших культур. Буряковий цукор значно корисніший для здоров’я людини, ніж цукрозамінники, на яких сьогодні працює кондитерська галузь.
– Останніми роками в області надається значна увага вирощуванню технічних культур. З’явилося чимало нових олієекстракційних заводів. Чи не перетвориться регіон найближчим часом на зону переважного вирощування технічних культур на догоду інвесторам?
– Раніше де і які культури вирощувати, погоджувало сільгоспуправління на рівні району чи області. Існувала семипільна практика.
Справді, є інвестори, зацікавлені у виробництві лише технічних культур. Але діалог із ними на місцях ведуть фахівці, які розуміють негативні перспективи такого підходу. Соняшник, ріпак масово висівали років 10-15 тому. Зараз ситуація вирівнюється. Належна увага знову надається вирощуванню зернових.
– Анатолію Івановичу, з якими питаннями найчастіше звертаються до Вас люди з району?
– Десь протягом п’яти останніх років люди не могли отримати державні акти на землю. Часто змінювалося законодавство, і документи треба було постійно переробляти. Завдяки моїм зусиллям приблизно 400 громадян цю проблему вже вирішили. Тепер є питання щодо державної реєстрації. Але я впевнений, що Президент країни, як виходець з нашого краю, чий батько й сьогодні має справу із землею, допоможе владнати всі суперечності в земельному законодавстві, повернутися до практики відшкодування державою сільгоспвиробникам ставки за кредитами на придбання вітчизняної техніки, не дозволить скасувати фіксований податок, за яким ми працюємо, допоможе в отриманні якихось пільг на закупівлю пального. Адже у травні, коли ми планували на найближчу перспективу розвиток господарства, купували його вдвічі дешевше.
Я хочу наголосити: за будь-яких часів сільське господарство виконувало всі зобов’язання перед державою. Важливо, щоб держава це оцінила і підтримала.
– На наступних місцевих виборах Ви знову балотуватиметеся до обласної ради?
– Я гадаю, що наступного разу вже не буде мажоритарників, кандидати обиратимуться за списками. Зараз в обласній раді представляю Народну партію, але наступного разу вже балотуватимуся від Блоку Петра Порошенка. Адже наш район на виборах Президента та парламенту надав перевагу саме Петрові Порошенку та його блоку. Наша партія підтримує Програму Президента, яка дає країні можливість вийти на європейський рівень.
– Сьогодні багато розмов точиться довкола необхідності реформи місцевого самоврядування. Зважаючи на свій досвід, скажіть, що слід насамперед зробити для перетворення місцевого самоврядування на реальну владу на місцях?
– На мою думку, має відбутися перерозподіл коштів на користь місцевого самоврядування. 80 відсотків фінансів повинно залишатися на місцях, 20 – йти до центру. Зокрема, транспортний збір, який дав би змогу багато які роботи в районі виконувати без допомоги держави. Ще є податок з доходів фізичних осіб. І якби більше коштів за цими податками залишалося в районі, він, можливо, мав би можливості вирішувати багато проблем самостійно і перестав би бути дотаційним. Такий потенціал я тут вбачаю.
– Зараз є пропозиції віддати на місцевий рівень утримання доріг. Чи не вважаєте Ви це затяжким завданням для району?
– В усьому світі про стан доріг державного значення дбає держава. Там є певні вимоги, стандарти, виконання яких виходить за межі можливостей району. На мою думку, треба раціонально переглянути сфери відповідальності й розпочати рівноправний, конструктивний діалог. Тоді й справи підуть краще. Люди на місцях до цього готові.
Выпуск:
