Чудовий одеський актор Валерій Швець добре відомий за численними роботами в Українському драматичному театрі ім. В. Василька, а також за антрепризами «Особливо одружений таксист» і «Ladies night». Але сьогодні ми поговоримо про кіно.
– Валерію, наше традиційне запитання: перша роль у кіно?
– На знімальний майданчик уперше вийшов 1994 року, ще студентом театрально-художнього училища. Знявся в епізоді картини «Анекдотіада, або Історія Одеси в анекдотах». Зйомки були на Потьомкінських сходах. Я потрапив в епізод так звану «групівку», тобто це не була масовка. Ми – молоді студенти – за завданням режисера вибігали по сходах, як ченці зі смолоскипами.
А от перша серйозна робота була після того як відслужив в армії. Мене запросили дублювати знаменитого американського актора Тіма Рота – це була картина 1998 року «Легенда про піаніста», фільм-епопея, що розповідає історію геніального піаніста, який народився і все життя прожив на кораблі. Знімали італійці й росіяни в різних містах і частково в Одесі. І сам Тім Рот, якого для Голівуду відкрив Квентін Тарантіно, теж знімався в Одесі. Але потім треба було дознімати, а його викликати було надто дорого. От і знайшли мене – через деяку зовнішню схожість. Моя потилиця потрапила в якісь епізоди, наприклад, коли герой несе платівку своїй коханій – француженці. Частина зйомок проходила у військовій гавані на судні «Лесозаводск». Потрапили в кадр і Потьомкінські сходи.
– Англійською говорити не довелося?
– Ні, тим більше що в мене дуже вбогий запас – на рівні «хау ду ю ду». До речі, коли я був в Америці 2007 року, довелося вивчити кілька гостро потрібних слів. А їздив я з Борисом Барським грати антрепризну виставу за його ж п’єсою «Орфей та Евридика». Ми були у Нью-йорку й виступали у відомому театрі «Мілленіум» на Брайтон-Біч, у якому часто грають як українські, так і російські зірки.
– У Вас уже понад 30 ролей у кіно. Є серед них улюблена?
– Щиро кажучи, я таку ще не зіграв. Взагалі на себе не дуже люблю дивитися. Хіба тільки щоб побачити свої помилки – я дуже самокритичний. Взагалі у мене набагато більше 30 фільмів – це якщо з епізодами, з яких навіть не всі вже пам’ятаю.
– Зате у Вашій кинокар’єрі є й нашумілий серіал «Ліквідація»…
– Так, в одній із серій я там зіграв кишенькового злодія. Сказав лише кілька слів. За сюжетом, після того як я украв гаманець, мене впіймали й побили. Знімали в Палаці моряків. Близько поспілкувався з режисером Сергієм Урсуляком, який дуже точно командував процесом, говорив із кожним актором, роз’ясняючи завдання. Особисто мені «Ліквідація» дуже сподобалася, хоча деякі краєзнавці й кінокритики кажуть, що там багато історичних нестикувань. Але мені все одно подобається ця картина, адже вона про справжніх одеситів і з хорошим гумором. А в чорно-білому поданні її дивитися ще цікавіше, бо там реально передано атмосферу тих років. Так багато хто зараз знімає, наприклад, та ж Кіра Муратова, яка нещодавно відзначила прекрасний ювілей, із чим я її й вітаю.
– До речі, а Вам вдалося попрацювати з Кірою Георгіївною?
– Так, я знімався у неї в «Чеховських мотивах». Вона дуже самобутній режисер. І що важливо – майстер зі світовим ім’ям, що живе в Одесі. Мені подобається, що вона знімає багато одеських акторів – як відомих, так і початківців. А професійна затребуваність для будь-якого актора – це ж головне.
– Зараз знімаєтеся?
– Так, мене часто викликають на різні картини, де граю переважно епізодичні ролі. Зараз зайнятий у військовому серіалі «За законами військового часу», який має вийти на екран 2015 року. Дія відбувається в 1941-1942 роках, при обороні Києва й подальших подіях. Граю одного з жителів міста. Вересень 1941-го. Навколо розруха. Є люди, які думають, що можуть прийти німці і що потрібно переходити на їхній бік. Я граю одного з таких.
Взагалі у мене багато негативних ролей.
– Вам це не подобається?
– Мені все цікаво грати. Але більше люблю військові ролі: як у «Розвідниках», «Саперах», «Двоє й війна», а нещодавно – в картині «До побачення, хлопчики». Взагалі військова тема й особливо тема подвигу нашого народу в боротьбі з окупантами, вважаю, дуже цікава. І особливо актуальна в цей непростий для України час.
– А як родичі реагують, бачачи Вас на екрані?
– Дружина Злата, якщо їй подобається, хвалить, а якщо ні – то так і каже, що, мовляв, погано. Але я часто сам швидше за неї реагую, коли бачу себе й кажу: «Ой як погано зіграв». А ще у нас є маленький син Матвій, який теж часто бачить мене на екрані, але йому все подобається.
– Не хочете, щоб він пішов в актори?
– Він зараз уже в першому класі й сам по собі такий грайливий хлопець. Ще в дитячому садку встиг зіграти якісь ролі. А чом би й ні: раз мама й тато – актори. Адже Злата – акторка ТЮГу, і, до речі, вона теж знімалася в кіно.
– Що Ви можете побажати одеситам і, звичайно, читачам «Одеських вістей»?
– Користуючись нагодою, насамперед привітаю всіх із уже минулим 220-річним ювілеєм Одеси й уже хочу привітати з близьким Новим роком. Сподіваюся, що наступний рік буде цікавим, насиченим, а найголовніше – мирним. Хочу побажати одеситам життєрадісності, гумору, любові одне до одного, віри в найкраще й довіри до власного серця. Будьте щасливі!
Довідка «ОВ»
Валерій Петрович Швець народився 1 вересня 1976 року. Навчався в Дніпропетровському театральному і Одеському театрально-художньому училищах. Працює в Одесі: спершу кілька сезонів у ТЮГу, а з 2006 року – у колективі Українського театру.
Знявся в понад 30 фільмах і серіалах, серед яких – «Чорні кішки», «Тест на любов», «Рідкісна група крові», «Посмішка Бога, або Суто одеська історія», «Чай з бергамотом», «Одеса-мама».
