Сьогодні – День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій, які чорною смугою прокотилися Україною, понівечили долю кількох поколінь і забрали в небуття тисячі життів.
Пам’ять формує національну свідомість. Без неї немає майбутнього. Задля збереження та вшанування пам’яті про померлих від голоду Одеський обласний центр української культури проводить культурно-мистецьку акцію «Свіча скорботи».
У програмі: фотовиставка-факт «Голгофа голодної смерті», створена за розсекреченими архівними матеріалами СБУ; перегляд відеофільму «Забуттю не підлягає» – за матеріалами та свідченнями жителів нашої області; година історичної пам’яті «Калинова сповідь народу».
Хай у кожній оселі, в кожній родині схилять голови перед пам’яттю невинних жертв, уклінно приходять до їхніх могил, ставлять свічки перед образом Божим.
Наш кор.
***
Ананьївський район так само, як і безліч українських сіл і міст України, не оминула ця страшна біда. Трагізм і жорстокість тих років полягає насамперед у тому, що голодомори були створені штучно директивами та розпорядженнями центральних органів влади, які надсилали незліченні секретні телеграми та циркуляри з єдиною вимогою: забезпечити план хлібозаготівлі.
Життями людей заплатив наш край за виконання цих планів. Адже згідно з далеко не повними офіційними даними, наведеними, наприклад, у «Національній Книзі Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні», лише у 1933 році в селах Ананьївського району від голоду загинуло понад 330 осіб. Кількість жертв у деяких селах району просто вражає. Так, у селі Гандрабури померло 38 селян, у Новоселівці – 40, у Новоолександрівці – 21, у Долинському – 68. Точну кількість померлих від хронічного недоїдання встановити важко з різних причин. Адже часто радянські медпрацівники маскували голодні смерті під інші захворювання: сердечно-судинні, шлунково-кишкові, авітаміноз, туберкульоз та інші. Заважає це зробити й зникнення архівних документів. Адже з середини 20-х до 1940 року наш район входив до складу Молдавської АРСР, адміністративним центром якої спочатку був Тирасполь, а потім стала Балта. Під час війни Балтський архів, що нараховував понад 100 тисяч справ, зібраних за понад 200-річну історію краю, був завантажений у три залізничних вагони, і його намагалися евакуювати в тил. Проте під Миколаєвом поїзд потрапив в оточення. За деякими даними, склад із архівом був спалений супроводжуючими працівниками, щоб документи не потрапили до німців.
Останніми часом, завдяки великій пошуковій роботі, те, що замовчувалося багато років, стає надбанням публіки. Школярам вдалося записати велику кількість свідчень жителів сіл, які постраждали від голоду. Не можна без хвилювання читати спогади мешканців села Гандрабури Марії Василівни Барбинягри та Івана Васильовича Будігая, Ганни Іванівни Белібової, яка разом із родиною пережила страшний голод у селі Липецьке, Феодосії Петрівни Тірон з села Новоолександрівка та ще багатьох очевидців. У їхніх спогадах досі живі їхні сусіди, родичі, знайомі, які власним життям заплатили за грандіозні плани радянських політичних вождів.
Сьогодні також розсекречено архіви спецслужб, що дає змогу ознайомитися з величезним масивом прихованої досі інформації про Голодомор. Віднедавна в Інформаційно-аналітичній залі Служби безпеки України в Одеській області у відкритому доступі є гігабайти цінних документів, раніше закритих для фахівців-істориків і просто громадян, які цікавляться трагічними сторінками історії свого краю.
У перспективі – випуск книги, щоб зберегти для нащадків свідчення про геноцид сталінізму стосовно українського народу.
Олександр ШХАЛАХОВ, член НСЖУ, редактор сайту «Ананьїв-інфо», Ананьївський район
