Настусі ще не було й десяти років, як на неї посеред білого дня у самому центрі Фрунзівки напала зграя бродячих псів. Дівчинка йшла до магазину з подружкою і навіть не помітила, як собаки взяли її у щільне кільце. Товаришка встигла відбігти подалі, а Настя стала немов укопана і боялася навіть поворухнутися. На крики про допомогу вчасно зреагували перехожі і відігнали зграю. Проте результатом такої несподіваної зустрічі з братами нашими меншими стало покусане коліно дівчинки та її великий переляк, що не минає майже два роки.
– Того дня ми терміново звернулися по медичну допомогу, – згадує матір Настусі Любов Катасонова. – До того ж я написала заяви до міліції та Фрунзівської селищної ради. Дякувати Богові, місце укусу було не дуже глибоким, але донька тривалий час перебувала під наглядом лікарів. Натомість психологічна рана дається взнаки ще й сьогодні – Настя боїться ходити вулицями сама. Спершу ми проводжали її буквально всюди: до школи, на гурткові заняття і навіть на прогулянки з друзями. Дійшло до того, що ми змушені були звернутися по допомогу до бабусь, які «викачують» переляк. Тож виявилося, що страшним є не сам факт агресії собак, як його наслідки. Їх ми долаємо по сьогодні.
На жаль, такі випадки далеко не поодинокі. Лише за офіційною статистикою, торік до медиків Фрунзівського району з подібними проблемами звернулися дев’ять громадян. Фактична кількість людей, що постраждали від укусів собак, є в рази більшою. Адже з різних причин (зокрема й через фінансові труднощі) жителі великих і малих сіл дають собі раду самостійно. Хоча й розуміють, що таким чином наражають себе на небезпеку зараження сказом чи іншими підступними інфекціями.
Початок цього року ознаменувався новою хвилею скарг від фрунзівчан про збільшення кількості бродячих собак. Їх можна помітити на центральній площі Фрунзівки, у парку, на вулицях Гагаріна, 1 Травня, Радянській, біля деяких багатоквартирних будинків та в інших місцях. Завжди голодні, вони підбігають до перехожих із надією чимось поживитися. Тож люди б’ють на сполох: якщо не регулювати кількість собак, то через декілька років вони можуть стати справжньою загрозою для мешканців. Дехто пропонує повернутися до добрих старих часів, коли вулицями Фрунзівки регулярно курсувала так звана собаколовка, до якої потрапляли всі пси, що з тієї чи іншої причини з’явилися на вулиці. При цьому ніхто особливо не розбирався, бездомна це собака чи господар просто не догледів за своїм домашнім улюбленцем. Раз тварина не прив’язана – отже, вона неодмінно потрапляла до собаколовки, де її присипляли з допомогою ін’єкції.
Але сьогодні не так просто боротися з бродячими тваринами, як здається на перший погляд. Адже Україна, декларуючи свій намір інтегруватися до європейської спільноти, має дотримуватися відповідних стандартів у всіх сферах життєдіяльності, зокрема й у ставленні до бездомних чотириногих. У 2006 році Верховна Рада ухвалила закон, що забороняє жорстоке поводження з тваринами і передбачає гуманні способи регулювання їхньої кількості. Це означає, що ні вбивати, ні труїти вуличних псів не можна. Є інші шляхи гуманного розв’язання проблеми – стерилізація, чипування, привласнення громадянами та створення притулків для тварин. Причому все це може бути зроблено за рахунок благодійників або за підтримки місцевих органів влади і держави.
Найпоширенішим і найнезатратнішим методом є стерилізація чотириногих бродяг. Та зважаючи на те, що, наприклад, у Фрунзівському районі не знайдеться людей, готових вкласти гроші у таку гуманну справу, вся відповідальність за розповсюдження собак лягає на плечі сільських та селищних голів. Їм необхідно розробити цільову програму регулювання чисельності безпритульних тварин на території громади та виділити з бюджету кошти. Потім треба знайти спеціалістів, які займаються стерилізацією собак, та укласти з ними договір. Сама процедура передбачає, що собаки з певної території мають бути спіймані, стерилізовані, потім їм належить утримуватися в певному місці декілька днів (це, за рекомендацією ветеринарів, необхідно для ефективного загоєння рани) та бути випущеними на ту саму територію, де вони спокійно й мирно житимуть серед людей. Через кілька років це, звичайно, призведе до припинення зростання популяції. Але ж, як на мене, це не усуне проблему появи бродячих собак у місцях масового перебування людей, пси не перестануть випрошувати їжу у перехожих, обступаючи їх з усіх боків. Зрештою, вуличні чотириногі так і будуть головними розповсюджувачами сказу та інших небезпечних інфекційних хвороб. Адже ветеринарні спеціалісти району здійснюють профілактичні заходи та лікування стосовно лише тих тварин, у яких є господарі. Бродячими собаками мають займатися органи місцевої влади.
– При кожному випадку підтвердження сказу, які, до речі трапляються у Фрунзівському районі по декілька разів на рік, ми передусім направляємо приписи до сільських і селищних рад із вимогою провести заходи щодо відлову бездомних собак, – говорить начальник управління ветеринарної медицини у Фрунзівському районі Микола Воронцов. – Але не всі ставляться до цього з належною відповідальністю. Що стосується присипання собак з допомогою ін’єкцій, то таку процедуру ми можемо провести лише за заявою власника тварини. Наприклад, у випадках, коли домашній улюбленець став агресивним, тяжко захворів чи з деяких інших причин. Масовою евтаназією ми не займаємося.
Тим часом деякі пересічні громадяни не вбачають у даній ситуації жодних проблем.
– Я впевнений, що мою собаку, яка, між іншим, була прив’язана у дворі біля хвіртки, отруїла сусідка, – говорить фрунзівчанин Анатолій. – Бачте, він дуже голосно гавкав вночі… Але як я доведу факт отруєння в суді? А ніяк! Слово до діла не приклеїш! Тож так само можна нишком боротися і з бродячими собаками і не шукати складних шляхів виходу із ситуації. Ще б ми не витрачали гроші платників податків на бездомних псів! Хіба в селах мало проблем, які потребують вирішення?!
На противагу таким громадянам виступають захисники тварин. Вони ставляться до собак, як до дітей, і завжди знайдуть провину людини в тому, що песик напав на неї. Вони розуміють, що проблема існує. І як вихід наводять приклад європейських країн, де собак відправляють до притулків і утримують у нормальних умовах.
Пропозиція конструктивна, але слід нагадати, що ми живемо не в Німеччині чи Франції, а в Україні, де не так просто влаштувати тварину до собачого притулку. Це підтверджують також дані Всесвітньої організації захисту тварин, згідно з якими Україна входить до п’ятірки країн з найгіршою ситуацією щодо тварин-безхатьків, разом з Албанією, Азербайджаном, Білоруссю та Вірменією.
Тож де поставити кому в заголовку до цієї публікації, у кожній громаді ще, мабуть, не один рік вирішуватимуть по-своєму…
