Степан Размерице впевнено прямував до альма-матер. Йому хотілося знову побачити знайомі обличчя викладачів та одногрупників і хоч на мить повернутися в той спокійний та безтурботний час, коли він навчався в Березівському вищому професійному училищі Одеського національного політехнічного університету.
– Степане, це ти? – Невпевнено звернулася до нещодавнього учня у військовій формі Яна Миколаївна Сидоренко.
Місяці, проведені в зоні АТО змінили юнака.
Хлопець – сирота, тож родиною для нього став колектив училища. Тому, щойно надали відпустку, повернувся туди, де його радо зустріли. Викладачі з особливою теплотою поспілкувалися з воїном та одразу подбали про допомогу. Колектив училища вже тривалий час збирає необхідні речі та продукти для бійців АТО, тож спрацювали оперативно.
– Звісно, ми дуже хвилюємося і за наших вихованців, і за всіх захисників, що перебувають на сході. Дуже болісно сприймаємо новини про полеглих і поранених, молимося за них та Україну, – підкреслює Яна Сидоренко.
Як мати двох дітей, вона має дуже чуйне серце, тому не може сидіти склавши руки. Вже кілька місяців разом із колегою Оксаною Троянович плете шерстяні шкарпетки. Не один десяток сплели. Це одна з найнеобхідніших для воїнів річ. Рукодільниці в кожний свій виріб вкладають часточку душі. Благословляють, докладаючи до подарунка іконку.
Степан, отримавши такі шкарпетки, дуже розчулився. Хлопець не очікував, що тут, у мирному місті, приділяють таку увагу і так дбають про захисників.
– Дуже скоро я повернуся в частину, – сказав юнак. – І для мене цей подарунок буде оберегом.
Чуйні жінки разом з учнями, зокрема із Луганська, плетуть маскувальні сітки, нарізають сотні кілограмів салатів бійцям АТО, збирають гроші й роблять обереги, щоб там, на передовій, підтримати наших солдатів, ще раз нагадати: «Хлопці, тримайтеся, ви не самі, ми з вами!»
Крім того, представники училища, очолюваного Валентиною Шевченко, стали частими гостями у Військово-клінічному медичному центрі Південного регіону в Одесі. Так, на минулі свята вони порадували поранених бійців незвичайними солодкими ласощами, які з любов’ю виготовили вихованці разом із майстрами.
Слід відзначити, що волонтерський рух шириться паростками милосердя по району. Естафету підхоплюють учні шкіл, влаштовуються ярмарки. Наприклад, Михайло-Олександрівська школа організувала захід на підтримку військовикам. Було зібрано значну допомогу. Проте діти і вчителі зіштовхнулися з проблемою: оскільки на той час не було координаційного центру, директорка Любов Похиленко не знала, як доправити речі та кошти. Згодом вирішили віддати частину грошей сім’ям загиблого та постраждалого земляків, а решту доправили в зону АТО через військкомат. Сьогодні вже таких проблем не виникає. Зокрема, свою допомогу щодо доставки зібраного надають брати Ігор та Олександр Соловйови, депутати районної та Березівської міської рад. Вони доправляють до Одеси всі зібрані речі, продукти та гроші, які березівчани приносять до їхнього магазину «Будівельник».
– Приходять люди, приносять усе, що можуть. Так, нещодавно жіночка принесла набір постільної білизни, просто, без зайвих слів поклала і пішла. А один із місцевих підприємців привіз на кілька тисяч гривень побутової хімії, – розповідає продавчиня Раїса Кошева.
– Розумію, що моя допомога – крапля в морі роботи волонтерів, але плету шкарпетки і молюся, щоб це жахіття, ця війна скоріше скінчилися. Бійцям буде тепліше і в ноги, і на душі. Небайдужі люди, не бійтеся зробити мало – бійтеся, що нічого не встигнете, – говорить Яна Сидоренко.
– Щиро дякую землякам. Пишаюся небайдужими українцями. Завдяки їм нам є що їсти та у що вдягнутися, – говорить Степан Размерице, який нині знаходиться знову в зоні бойових дій.
Він привіз своїм побратимам не лише подарунки, а й тепло людських душ.
