Що діється сьогодні з нами на психологічному рівні? Яким чином пережити кризу, що охопила країну загалом і кожного з нас окремо? На ці питання шукаємо відповіді разом із психологом Ніною Соловйовою.
– Як одним словом можна охарактеризувати нинішній стан одеситів?
– Багато людей зараз живуть у постійній психологічній напрузі, яку називають стресом.
– Чи можна з ним якось боротися, якимсь чином його долати?
– Людський організм – добре збалансована система, яка влаштована за принципом: усе, що приходить у неї – неодмінно мусить і піти геть. Якщо психоемоційний стан уже неблагополучний, напруга прийшла – страх, гнів, тривога – неможливо зупинити це просто так. Це треба проживати, не збільшуючи, але направляючи.
– У місті, та й у країні загалом, – продуктова лихоманка. Її пік начебто минув, але люди й далі запасаються. Як пояснити цей психологічний стан?
– Тривога та страх об’єктивізувалися в побоювання голоду. Можливо, спрацьовують ті історії, які наші старші родичі нам, молодим, розповідали про голодні роки, і ми досить багато самі в останні роки на цю тему читали й дивилися у ЗМІ. Ми перебуваємо під враженням уроків історії, і коли ми бачимо нестабільність у країні, спонтанно відчуваємо страх перед голодом. Це одна з причин. Друга криється на генетичному рівні. Ми всі маємо інстинктивну програму захисту – ховатися, тікати, побачивши небезпеку. Ця програма забезпечує виживання людства як виду. У стресових умовах вона змушує нас накопичувати ресурси. Це може бути збільшення маси тіла – люди, схильні до повноти, зараз могли помітити, що вони за останній рік поправилися, незважаючи на усі можливі зусилля схуднути. Також це може бути й нагромадження капіталу. Але зараз збирати грошову масу дуже складно – вона швидко знецінюється. От люди і вдаються до примітивнішого способу нагромадження – натурального. Вони накопичують продукти або ті предмети побуту, ціна на які постійно зростає.
– Чи залежить нинішній стресовий стан від інформації, яка настигає нас – у соцмережах, на телебаченні, радіо?
– Звичайно ж, ми залежимо від інформації. По суті наш психоемоційний стан – це реакція на інформацію. Будь-який наш контакт із довкіллям – це поглинання інформації, навіть якщо це простий дотик або вживання чогось як їжі. Спочатку наш мозок розпізнає – «що це?» – і робить це залежно від свого колишнього досвіду, накопичених раніше знань про навколишній простір, а потім інтерпретує отриману інформацію залежно від того життєвого досвіду, який має. Умовно кажучи, якщо я й моє оточення не переживали голод і мене цим особливо ніхто не лякав, то навряд чи мій страх буде об’єктивізуватися в бік голоду. Скоріше я буду страхатися чогось іншого. Наприклад, напад грабіжників на вулиці буде мене лякати більше. Або люди, що бігають і скуповують продукти, також будуть лякати мене більше, і я відмовлюся від походу до крамниці.
– Чи можна сьогодні відгородити себе від негативної інформації?
– Це досить непросто з кількох причин. Одна з них у тому, що переживати не проявлену тривогу, у якої немає об'єкта, значно важче, ніж переживати конкретизований страх. Тривога – це стан безоб'єктний. Коли ми тривожимося, це означає, що діється щось таке, чого ми не розуміємо й не знаємо. Знову ж, біологічне завдання людини – вижити. Отже, нам слід познайомитися з небезпекою.
– «Попереджений – озброєний»?
– Так, бо, одержуючи нову інформацію, ми буцімто небезпеку цю пізнаємо. Тривога розпадається на страхи, а страхи вже переживати легше. Тому, коли деякі психологи радять менше споживати інформації, тоді виникає питання – як переживати тривогу? У будь-якому разі, при найменшій можливості, слід скоротити потік інформації. Наприклад, можна читати не всі новини, щоб бути в курсі того, що діється, а тільки заголовки. Тобто не бути залежним (хоча я намагаюся уникати цього слова). Не переживати новину емоційно. Але, знов-таки, при високому рівні тривоги ми всі стаємо залежними. Хто від чого. Кому більше пощастить, стають залежними від близьких емоційних відносин: хочуть більше уваги, піклування та лагідності з боку близьких, коханих, друзів. У кого немає такого оточення, починають звертатися до алкоголю й наркотиків, хтось – до їжі.
Зараз дуже важливо, щоб люди, які створюють інформацію, про це задумалися. Адже інформація може бути нейтральним переданням якогось змісту, а може бути забарвленою надто емоційно. Наприклад, вживання у ЗМІ слова «паніка» у контексті купівлі продуктів. Паніка – це слово як термін означає стан афекту, при якому люди поводяться хаотично й не скеровано: бігають, кричать... Але якщо люди, нехай навіть масово, скуповують якісь продукти й при цьому поводяться не зовсім дружньо, це ще не паніка, бо їхні дії цілком упорядковані. Коли ж ми застосовуємо це слово, тривога посилюється. І ось це може спровокувати паніку. Економічні кризи в будь-якій країні, коли національна валюта знецінюється, викликають однакову реакцію у населення: люди починають скуповувати продукти. І це не має жодної прив'язки до ментальності.
– Кризу можна трактувати не тільки як небезпеку, але і як можливість становлення чогось нового?
– Будь-яка соціальна криза – це становлення нового суспільства. Старе руйнується, а на його місце приходить щось інше. Яким воно буде – залежить від усіх і від кожного зокрема. Зараз – тяжкий час. І переживання тривоги кожним із нас – це, по суті, норма. Але ми можемо переживати тривогу патологічною поведінкою, а можемо – конструктивно. Коли люди об’єднуються для того, щоб ті, у кого ресурсів трохи більше, допомагали тим, у кого їх менше, це найконструктивніший спосіб пережити тривогу, та й кризу загалом.
