Переселення громадян зі сходу України – зокрема й на Одещину – недаремно називається вимушеним. Те, що їм з волі обставин довелося полишити рідні місця, вибило їх із нормального стану. Голова Центру соціальних ініціатив Олександр Димитревич, психологічна служба ДСНС і низка громадських організацій вважають, що переселенцям, крім матеріальної, потрібна психологічна допомога.
– Так, в Одесі відбувся тренінг із підготовки інструкторів, здатних підтримати людей, що переживають внутрішню кризу. А переселенців сьогодні в області зареєстровано понад 31 тисячу, серед яких 17 тисяч соціально незахищених громадян: інваліди, багатодітні матері, літні люди з розхитаним здоров'ям, 7,3 тисячі дітей, – сказала заступниця керівника регіонального штабу із соціального забезпечення вимушених переселенців ГУ ДСНС України в Одеській області Майя Гринько.
– В основу покладено методику британських психологів «На межі стресу». Ми навчаємо охочих того, як поводитися з людьми, що пережили смерть близьких, перенесли потрясіння від втрати житла, майна, розлуки з родичами та сусідами, – говорит О. Димитревич.
Перший варіант навчання полягає в тому, щоб зуміти розпізнати, чи здатна людина власними силами впоратися з душевним болем. Одним зі способів з'ясувати це є персональне інтерв'ю, проведене протягом 72 годин після стресової ситуації. Повторна бесіда проводиться через 6-7 тижнів. Убування стресу – хороша ознака. Якщо перевіркові бали при анкетуванні не змінилися, потрібен фахівець.
Справа в тому, що подати першу психологічну допомогу може будь-хто. Звичайно, краще це зможуть зробити ті, що самі побували в такій ситуації. Для роботи з переселенцями найбільше годяться чуйні, жалісливі люди. Адже часто допомога може полягати в тому, щоб вислухати бідолаху і обнадіяти його, підбадьорити. Просто сказати добре слово. Або, навпаки, дати можливість помовчати, побути наодинці зі своїми думками. Головне – розуміти, що робиш і для чого ведеш із людиною спеціальне спілкування. Адже бувають доброзичливці, що дають шкідливі поради, типу вдатися до розслаблення через алкоголь. Тому й провадиться підготовка інструкторів, підсумовує О. Димитревич.
На цьому закінчується перший рівень тренінгу. Ще одне завдання – допомогти громадянам визнати, що у них «нерви пустують» і подолати бар'єр недовіри до лікарів-психіатрів. Адже другий рівень тренінгу належить більше до фахівців у галузі медицини та психології. На жаль, іноді доводиться робити терапевтичні сесії та пропонувати мікстури й пігулки. Але й тут треба не тільки професійності, а й щирого бажання допомогти. Тому є система добору серед тих, що готові опанувати навички психологічної підтримки ближнього.
– Допомагаємо не тільки переселенцям. До нас звертаються люди, що пережили події 2 травня 2014 року в Одесі, бійці після ротації в АТО, – говорить волонтерка Анжеліка Жукова. – Нас можна знайти на Великій Арнаутській, 18.
