Ех, дороги, дороги…
В одному з найвіддаленіших від райцентру населених пунктів – Комишівці, я не був понад два роки. І, зізнатися, уже було почав забувати про той жахливий стан дороги (до якої не дорівняти навіть часто згадувану трасу Одеса – Рені), що пов'язує село з Ізмаїлом. І якщо після нещодавнього ремонту напрямок від Старої Некрасівки до Кислиць став одним із найкращих у районі, то от інша частина дороги – так само серед головних у номінації на право значитися між найгірших. Тож тут уся надія на те, що гроші з обласної скарбниці все-таки надійдуть у повному обсязі і задекларовану реанімацію комишівської «дороги життя» буде успішно завершено.
– Хотілося б нам нарешті зайнятися й дорогами всередині села, – говорить сільський голова Михайло Дрегля. – Однак тут також, як і раніше, все впирається в убогість бюджетних коштів. Наприклад, торік на ремонт однієї із центральних вулиць – Леніна – з області мало надійти близько 700 тисяч гривень. Однак ці гроші так і залишилися на папері.
Чекаючи інвесторів
Комишівка – одне з найбільших і найгустонаселеніших сіл у районі. Мешканців тут близько 3400. Про те, що в Комишівці життя вирує, свідчить хоча б той факт, що тут успішно функціонують 12 сільгоспкооперативів («Поляна», «Єніка», «Наталка» та ін.), які забезпечують роботою понад 100 чоловік. Солідний обсяг обороту грошової маси підтверджує також і наявність на території села 14 магазинів (зокрема й таких, що здійснюють торгівлю госптоварами та будівельними матеріалами).
– І все-таки робочих місць у нас явно бракує, – констатує
М. Дрегля. – Значна частина населення займається вирощуванням овочів або ж люди змушені виїжджати на заробітки за кордон. Так, вони потім повертаються додому й витрачають зароблене тут, однак це, звичайно ж, для нашої громади не найоптимальніший вихід, бо через від'їзд одного, а то й двох батьків діти живуть у неповних родинах.
Ті ж, хто займається підсобним господарством, як правило, зіштовхуються з двома основними проблемами. Перша з них пов'язана з високою ціною «на виході» технічного поливу. Технічний водопровід зациклений на озеро Китай. Через стрімке підняття вартості електроенергії, щоб прокачати воду в необхідному для врожаю обсязі, потрібне вкладення чималих коштів. Тому багато хто став шукати розв'язок у тому, що копають у городах колодязі. Однак вода там солона й тому для поливу практично непридатна. Друга ж проблема – у відсутності повноцінного ринку збуту для вирощеної тяжкою працею продукції.
На відміну від тієї ж Утконосівки, де спеціалізуються переважно на ранніх овочах і давно мають своїх оптових покупців, комишівці часто не знають, де ж їм реалізувати більшу частину врожаю помідорів і перцю. І тут я вкотре повторюся: давно назріла необхідність у переробному підприємстві типу того ж Ізмаїльського консервного заводу, що канув у лету. Нехай це буде не така махина, але подібне підприємство тут потрібне як повітря. Іншого шляху для забезпечення якомога більшої зайнятості місцевого населення просто немає. Так, можливо, для створення такого підприємства потрібні будуть інвестиції. Ну, в такому разі слід зробити все можливе й неможливе, щоб зацікавити інвестора. Але тут тільки зусиль місцевої громади не досить. Без злагодженої роботи механізму всієї вертикалі державної влади явно не обійтися.
Життя триває
Попри те що минулий рік через зволікання з освоєнням бюджетних коштів (а відповідно й пошуком підрядників) був дуже непростим, у Комишівці можуть пишатися непоганими результатами щодо ремонту місцевих об'єктів комунальної власності. Зокрема, вдалося все-таки «проштовхнути» 66 тис. грн із сільської скарбниці й тепер у дитячому садку 23 нових металопластикових вікна. Істотний «прорив» відбувся за ще одним об'єктом – Будинком культури, де, як відомо, кілька років тому обвалився дах.
Тепер увесь дах, а площа його становить близько 1059 квадратних метрів, покритий металочерепицею. На роботу з цим сучасним матеріалом була витрачена вельми значна сума – 941 тисяча гривень. Причому вклалися всі: 400 тисяч гривень виділила районна рада, 300 тисяч надійшли з обласного бюджету, а решта суми була витрачена із сільської скарбниці (зокрема й на виготовлення кошторису та проведення експертизи).
– Тепер черга за відновленням стелі, внутрішнім облаштуванням приміщення (із заміною вікон і дверей на нові – металопластикові), – веде далі сільський голова, – а також реконструкцією фасаду, зовнішнім відновленням будинку. На це також буде потрібно чимало коштів.
На продовження ремонту райрада виділила вже 396 тисяч гривень, а з місцевої скарбниці спрямовано ще 130 тисяч.
– Також ми розраховуємо на область, – підводить риску в нашій розмові Михайло Іванович. – Під час нещодавнього візиту голови облради Михайла Шмушковича я побував у нього на прийомі. У відповідь на звертання громади Михайло Володимирович пообіцяв додаткове надходження ще 324 тисяч гривень.
Найголовніше, що я виніс із нещодавньої поїздки до Комишівки, – це те, що працьовитим людям, які тут живуть, властиво, як у принципі й усім нам, сподіватися на те, що якщо вірити й дуже старатися, то рано чи пізно всі проблеми буде розв’язано.
