25 серпня підписано Указ Президента України про Національну стратегію у сфері прав людини.
Наскільки логічною була поява такого документа у країні, яка фактично виявилася втягненою у військовий конфлікт і тривалу економічну кризу, що значно ускладнює забезпечення прав і свобод громадян? Які перспективи вирішення цих питань даний документ передбачає? Коли пріоритетність прав людини стане реальним фактом національної державної політики?
Ці та інші питання ми обговорили з однією з учасниць робочої групи з підготовки Національної стратегії – президентом Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна», доктором юридичних наук, професором Катериною ЛЕВЧЕНКО.
– Забезпечення прав людини відображено у чинному законодавстві. Чому виникла потреба у підготовці Національної стратегії у сфері прав людини?
– Не можу погодитися, що наше законодавство цілком відповідає міжнародним вимогам стосовно забезпечення прав людини. Проте така відповідність була і є одним із головних завдань нашої держави. Україна ратифікувала відповідні Конвенції ООН, інші міжнародно-правові документи. Але ті законодавчі акти, які ухвалювалися всередині країни, не завжди відповідали принципам цих документів. Тому однією з причин розробки Національної стратегії й була потреба у відповідному реформуванні українського законодавства, приведенні його до міжнародних вимог. А також у реформуванні практики його правозастосування.
Інша причина полягала в тому, що в Україні не було комплексного документа, який би охоплював усі сфери життя, що стосуються прав і свобод людини. Були окремі програми або плани дій – щодо протидії катуванням, щодо впровадження рівноправності жінок і чоловіків та інші. Потрібен був загальний план дій, і торік підготовка Національної стратегії була ініційована Президентом України Петром Порошенком. А наприкінці серпня цього року він схвалив своїм Указом уже готовий документ.
– Яка мета ухвалення Стратегії?
– Її сформульовано у самій Стратегії. Метою є забезпечення пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника у плині формування державної політики, ухвалення рішень в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Права людини мусять стати пріоритетом повсюди. Але поки що в суспільстві немає достатнього розуміння таких підходів. Причому на всіх рівнях – і серед державних чиновників, і серед простих людей. Наприклад, забезпечення прав дитини не завжди підтримують навіть учителі. Адже вони не розуміють у всіх тонкощах, про що йдеться.
Нам усім потрібно вчитися обстоювати права та свободи людини. Не випадково один із розділів Національної стратегії називається «Підвищення рівня поінформованості у сфері прав людини».
– Хто готував Національну стратегію?
– Підготовку документа було доручено виконавчій владі. Роботу координували Міністерство юстиції та Міністерство закордонних справ України. Було створено досить велику робочу групу, потім вона поділилася на різні підгрупи відповідно до тем.
Важливо, що до розробки Національної стратегії було залучено представників громадських правозахисних організацій України. Зокрема, активну участь брав і наш Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна». Співпрацювали із представниками міжнародних організацій – експертами Організації Об'єднаних Націй, Програми розвитку ООН, Ради Європи, ОБСЄ, Міжнародної організації з міграції, офісу Комісара ООН з питань біженців. Усі учасники цього процесу вносили ідеї, положення, які були в їхній компетенції й відповідали міжнародним стандартам у тій чи іншій галузі прав людини.
До певної міри робота затривала, виникали великі дискусії. Наприклад, була пропозиція затверджувати Національну стратегію законом. Ми виступали проти цього, адже ішлося про рамковий документ, певний покажчик – де й над чим треба працювати. Затверджувати його законом було б невірно з юридичної точки зору. Були й інші спірні питання. Але зрештою колективну позицію вдалося напрацювати.
Стратегія охоплює різні сфери – і політичні права, й економічні, і право на освіту, роботу, охорону здоров'я, соціальні права, захист від домашнього насильства і торгівлі людьми, впровадження рівних прав жінок і чоловіків, права дитини, права внутрішньо переміщених осіб, захист прав учасників АТО, право на захист від дискримінації, на свободу від катувань, на свободу слова та мирних зборів – це не повний перелік питань.
– Яким чином на підготовці Національної стратегії позначилися нові виклики – глибока економічна криза та воєнні дії на сході України? Чи знайшли вони своє достатнє відображення?
– Для України це вкрай серйозні проблеми, що мають і політичні, і соціально-економічні наслідки. Наприклад, у країні зростає безробіття, а ми повинні забезпечити право кожного громадянина на працю. Необхідно забезпечити права учасників Антитерористичної операції, наших військовиків, їхніх родин, сімей загиблих, сімей, де є поранені. Усі ці питання знайшли відображення в Національній стратегії. Окремо виділено звільнення заручників і розділ «Захист прав внутрішньо переміщених осіб». Серйозну увагу приділено й забезпеченню прав громадян України, що мешкають у населених пунктах Луганщини і Донеччини, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють повноваження або здійснюють не в повному обсязі.
Усе це нові виклики, проблеми, яких ми досі не мали. Але ми заявляємо, що готові їх розв’язувати. І це головне.
– Чи поширюватимуться положення Стратегії на тих громадян, які опинилися на тимчасово неконтрольованих Україною територіях? Яким чином можна забезпечити там їх реалізацію?
– Стратегія містить розділи, що стосуються цих громадян. На цій території перебувають українські заручники. І частина стратегії – це їх звільнення та забезпечення реабілітації. Але проблема в тому, що немає ефективної системи заходів щодо звільнення заручників.
Наступне – українські громадяни, що перебувають на тимчасово окупованих територіях. Проблема в тому, що існує постійна загроза життю та здоров'ю цих громадян і відсутня можливість належного забезпечення їхніх прав, зокрема права на соціальний захист, на медичне обслуговування, на здобуття освіти, забезпечення їхніх економічних прав.
Наприклад, як надати соціальні виплати родинам, у яких останнім часом народилися діти? Є проблема з реєстрацією дітей, що народилися на неконтрольованій Україною території. Часто немає довідок про їх народження з медичних установ – а такі довідки є підставою для видання свідоцтва про народження. А що таке дитина без документів? Родина не може одержати близько 41 тисячі гривень передбачених від держави коштів, потім малят важко влаштувати в дитячий садок. Виникають і інші проблеми. Як розібратися з усіма цими питаннями? З одного боку, мають бути сформовані дієві механізми для забезпечення умов добровільного переселення таких громадян до інших регіонів України. Але з іншого боку – треба задіяти допомогу міжнародних структур. Ми повинні активно використовувати їхні можливості та ресурси. Одночасно місцеве населення таким чином має дізнаватися, що Україна продовжує дбати про нього, в міру можливості обстоює його права та свободи.
– Центр «Ла Страда – Україна» багато років займається питаннями протидії домашньому насильству та насильству над жінками, впровадженню гендерної рівності. Ці проблеми, на жаль, належать до застарілих. Як їх відображено в Національній стратегії?
– Не може бути забезпечення й дотримання прав людини без забезпечення й дотримання прав жінок. Сьогодні в Україні це не дуже зрозуміло, навіть на рівні вищого керівництва. Якщо подивитися на представництво жінок в органах влади, то на перших позиціях їх дуже мало.
Наприклад, я є членом Комісії при Президентові України в питаннях помилування. Загалом до її складу входять 12 осіб і лише четверо – жінки. Є троє керівників – голова Комісії та двоє заступників. Чи варто казати, що це чоловіки. Цей приклад яскраво демонструє, наскільки пріоритетність прав людини, зокрема забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, поки що у нас не дотримується.
Не випадково громадські організації Центр «Ла Страда – Україна», Інформаційно-консультаційний жіночий центр, Гендерна стратегічна платформа брали активну участь у підготовці таких розділів Національної стратегії, як «Забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», «Протидія гендерному насильству, торгівлі людьми та рабству», «Протидія домашньому насильству», «Забезпечення прав дитини».
Для нас було принципово, щоб, наприклад, питання забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків були відокремлені від питань запобігання та протидії дискримінації. Адже й досі багато які громадські організації не вбачають проблеми у порушенні прав жінок, вважаючи, що ця тема відсутня. Або пропонують розглядати жінок у контексті інших уразливих груп населення. Але проблема саме в тому й полягає, що жінки не є вразливою групою населення, вони становлять більшу частину суспільства. І їхні права, на жаль, дуже часто порушуються через усталені стереотипи щодо ролі жінок і чоловіків, через певні традиції, консервативність структур влади, структурне насильство.
– Національну стратегію у сфері прав людини підписав Президент. Що далі?
– Сьогодні розгортається не менш важливий етап, а саме – підготовка Плану дій по реалізації Національної стратегії на період до 2020 року. Він мусить передбачати механізми втілення кожного розділу в життя. План дій має бути конкретним, передбачати очікувані результати, орієнтовну оцінку джерел фінансування.
Президент дав Кабінетові Міністрів доручення розробити такий План дій протягом трьох місяців. Громадські організації, які брали участь у підготовці Національної стратегії, уже долучилися до цієї роботи, створюються тематичні робочі групи. Міністерство юстиції почало активно координувати цей процес.
Амбіційне завдання робочої групи – зробити все, щоб План дій був і працював для людей.
