Основні віхи історії
У Одеського російського театру – унікальна аура, адже він у буквальному сенсі стоїть на хлібному місці: до 1874 року будинок на розі Грецької вулиці та Колодязного провулка був хлібним складом одеського підприємця Олександра Великанова.
В 1874-1875 роках складський будинок був перебудований і внесений в усі одеські реєстри й путівники за назвою «Російський театр».
***
Першою драматичною трупою, що регулярно виступала на його сцені, була трупа Миколи Милославського, що перед тим сяяла на сцені знаменитої Александринки в Санкт-Петербурзі.
***
Наприкінці XIX – на початку XX століття Російський театр був одним із головних гастрольних майданчиків Одеси. На його сцену виходили легендарні Сара Бернар, Елеонора Дузе, Марія Савіна, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Володимир Давидов, Ернст Поссарт, Макс Ліндер та багато інших.
***
У ніч на 19 вересня 1906 року в театрі сталася пожежа, що завдала величезного збитку будинкові й забрала життя трьох бійців Добровільної частини Одеського пожежного товариства – Калишевського (за деякими джерелами прізвище – Колишевський), Вороніна і Раппопорта.
У 1910-1912 роках будинок театру був реконструйований і переустаткований спочатку під майданчик автомобільного салону, потім під скейтинг-ринг.
***
У 1926 році театр одержав статус державної культурної установи радянської республіки. Цей рік вважався офіційною датою заснування театру (дореволюційна історія була пропущена як пережиток царату).
З 1927-го по 2012 рік театр носив ім’я одеського революціонера Андрія Іванова.
***
У 2000-2003 роках було здійснено глобальну реконструкцію будинку та зміну керівництва: театр очолив Олександр Копайгора, за діяльну роботу на цій посаді удостоєний 2005 року звання «Заслужений працівник культури України».
У 2008 році театр був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
У грудні 2009 року рішенням колегії Міністерства культури України театру присвоєно статус академічного.
Ювілейні думки
Ми звернулися до кількох працівників театру з одним запитанням:
– Про що ви думаєте напередодні 140-річного ювілею?
Олександр КОПАЙГОРА, директор театру,заслужений працівник культури України
– Так, 140 років – це дуже серйозна дата, але наш театр залишається юним. У нас багато молоді і в глядцькій залі, і в колективі. Ми робимо ставку на молодих артистів, даємо їм хороші ролі, і я щиро сподіваюся, що в цьому полягає велике майбутнє нашого театру. А для них самих головне – завжди пам’ятати й розуміти, на яку сцену вони виходять. На ту саму сцену, на яку 140 років тому виходили Микола Милославський і Володимир Давидов, 120 років тому – Сара Бернар, Елеонора Дузе і Ернст Поссарт, 110 років тому – Марко Кропивницький, Панас Саксаганський і Марія Заньковецька, 70 років тому – Матвій Ляров, Микола Волков і Лія Бугова, 50 років тому – Леонід Маренников, Володимир Наумцев і Борис Зайденберг, 30 років тому – Євген Котов і Лідія Полякова, 10 років тому – Віктор Пименов, Семен Крупник і Людмила Сатосова, лише рік тому – Наталя Дубровська (це наша свіжа рана, нещодавня непоправна втрата). Я зараз називаю дуже умовні цифри й тільки найвибраніші імена. Адже всі майже названі мною актори віддали цьому театру ціле своє життя без залишку, прослуживши тут багато десятиліть. А скількох я ще не назвав – бо якщо я перелічу всіх видатних людей цього театру, цілої газети не вистачить. І я бажаю нашим молодим лише одного – довести своєю працею й талантом, що ти здатен посісти місце цих великих попередників на цій великій сцені.
Хай цей ювілей стане новим яскравим стартом для багатьох акторів, режисерів, драматургів, композиторів.
Щиро вірю, що у нашого театру, як і в усієї нашої країни, – не тільки велике та яскраве минуле, але й велике та світле майбуття.
Олег ШКОЛЬНИК, актор театру, народний артист України
– Сто сорок років – це величезна цифра. І це величезна традиція театральної спадковості поколінь – поколінь акторів і поколінь одеських глядачів. Сьогодні в нашій залі сидять 20-річні хлопці й дівчата – а колись у ній дивилися вистави їхні прадіди і прабабці. І це дуже багато до чого зобов’язує кожного, хто виходить сьогодні на цю сцену. Я хочу, щоб ця пам’ять замалим не півтораста років завжди жила в генах і в душах тих людей, що сьогодні на цій сцені.
А ще мені сьогодні згадуються слова видатного одеського футбольного тренера Семена Альтмана, які він завжди говорив своїм підопічним – гравцям «Чорноморця»: «На поле завжди треба виходити із сонцем у крові». Ось так само й нам, одеським акторам, треба завжди виходити на сцену із сонцем у крові! І з цього правила не може бути винятків! Бо ми не просто представники своєї професії – ми представники Одеси – найсонячнішого міста у світі! Ніколи про це не забуваймо, даруймо нашим глядачам сонце й оптимізм навіть у найпохмуріші та найтяжчі дні.
Олена ПУШКІНА, режисерка театру
– Театрові 140 років, і майже 30 із них – це моя особиста історія, моя біографія: я прийшла сюди 1987 року. Життя склалося так, що на якомусь етапі я спробувала відійти від театральних справ – але в мене просто нічого не вийшло. Якщо вже у твою кров потрапила театральна бацила – це невигойно. І чим би ти не намагався займатися, театр так просто не відпускає, а Одеський російський театр – особливо.
… Для людей вдумливих і чуйних якийсь один час не існує окремо від інших. Навіть хронологічно віддалені одна від іншої епохи пов’язані між собою нерозривними нитями. І в нашому театрі живе цей зв’язок часів: скажімо, час режисера Авраама Треплева (20-ті роки ХХ століття) або час режисера Володимира Бортка-Старшого (60-ті роки ХХ століття) є предметом свідомого або підсвідомого аналізу для нинішнього покоління режисерів.
Театральний кінослід
Театр приносить хорошому акторові славу в місті, кіно приносить йому популярність у країні. Помітний слід у радянському й українському кіно залишили багато які актори Одеського російського театру різних поколінь.
Один із найяскравіших радянських кінолиходіїв – негідник-работоргівець Негоро з екранізації роману Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» (1945). Його роль виконав відомий радянський актор Михайло Астангов, який свого часу прослужив два сезони (1927-1928 роки) у трупі Одеського російського театру. Одесити аплодували його бентежному композиторові Бетховену (однойменна п’єса М. Жижмора), революційному матросові Годуну («Розлам» Б. Лавреньова), білогвардійському капітанові Незаласову («Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова) і багатьом іншим персонажам. А в кіно Михайло Астангов, крім Негоро, зіграв іще три десятки ролей, серед яких – граф Аракчеєв у «Суворові», доктор Вернер в «Князівні Мері» та Магараджа в кіноказці «Садко».
***
Головним чарівником радянського кіно – неповторним Стариком Хоттабовичем з однойменного фільму 1957 року залишається актор Микола Волков-старший. Він прийшов до Одеського російського театру 1933 року і прослужив тут понад двадцять п’ять років, зіграв величезну кількість ролей у кіно й театрі.
***
Актор Володимир Самойлов – теж одесит – і за походженням, і за театральною біографією: у 1948 – 1951 роках він був актором Одеського російського театру. У кіно він втілив близько 90 образів, які назавжди полюбилися глядачам.
***
Віктор Шульгін віддав Одеському російському театрові п’ять років життя – з 1960-го по 1965 рік. На сцені він був бездоганний, особливо в амплуа соціального героя. Загалом на рахунку Шульгіна понад 80 кіноробіт, зокрема в картинах таких майстрів, як Сергій Герасимов, Олександр Птушко, Леонід Гайдай, Ельдар Рязанов, Георгій Данелія.
***
Всесоюзна телепрем’єра фільму Марка Захарова «Формула кохання», що відбувся 1984 року, миттєво зробила акторку Одеського російського театру Олену Амінову головним секс-символом країни. Зіграна нею спокусниця Лоренца, подруга графа Каліостро зачарувала мільйони чоловіків. Крім цієї ролі, Амінова зіграла ще в понад 50 картинах.
***
Сьогоднішнє покоління акторів Одеського російського театру теж активно знімається в кіно, причому не тільки у вітчизняному.
Так, наприклад, Геннадій Скарга 2003 року зіграв Кицю Вороб’янинова в німецькій екранізації культового роману «12 стільців», у 2010-му – сюжетотворчу роль у російському кінохіті «Про що говорять чоловіки», а у 2012-му – одну з головних ролей у фільмі живого класика українського кіно Кіри Муратової «Вічне повернення».
***
Молодий актор Єгор Карельський у 2013 році зіграв одного із центральних героїв детективного серіалу «Чорні кішки», партнерствуючи на рівні з провідним актором сучасного російського кіно Павлом Дерев’янком.
***
Прима театру Лариса Коршунова, яка 1972 року відкрила свою фільмографію епізодичною роллю в уславленій військовій драмі Станіслава Ростоцького «А зорі тут тихі», нещодавно блискуче зіграла головну жіночу роль в іншій військовій кінодрамі – фільмі Віталія Воробйова «Пам’ятатиму» (2010).
***
Мабуть, не має потреби в додаткових коментарях кінокар’єра зірок театру й давніх партнерів за проектом «Джентельмен-шоу» Олега Школьника та Ірини Токарчук: вони багато й яскраво знімаються як разом, так і поокремо. Згадайте бодай лише їхній нещодавній яскравий дует подружжя Меєра й Доби Вінницьких – батьків легендарного одеського грабіжника в серіалі «Життя і пригоди Мішки-Япончика» (2011).
***
Провідний актор театру Юрій Невгамонний у серіалах не знімається принципово, але українське авторське артхаусне кіно – це формат, близький його акторській природі. На його рахунку – помітні роботи у фільмах провідних майстрів даного напряму – Кіри Муратової та Єви Нейман.
***
Часті гості й досить колоритні постаті на екранах кіно і телебачення – Борис Смирнов, Сергій Юрков, Анатолій Антонюк, Юлія Скарга, Олена Ященко, Альберт Каспарянц, Ярослав Білий. На рахунку кожного з них ціла низка помітних ролей і епізодів. Але титул найзатребуванішого кінематографом актора сьогоднішнього Одеського російського театру з повним правом має бути присвоєний Олександрові Суворову. У його фільмографії понад 30 ролей.
Побажаємо ж артистам нових кіноролей. І, звичайно ж, нових театральних робіт.
Кораловий стаж акторської пари
35-річний ювілей від дня одруження називають кораловим весіллям. Подружня акторська пара Валерій Жуков і Людмила Агафонова вже давно перейшли цей часовий етап у своїх особистих відносинах. Але їхньому спільному романові з Одеським російським театром цього року виповнюється рівно 35 років.
Їх було прийнято в трупу 1980 року. На їхньому родинному акторському рахунку – понад 200 ролей.
Валерій Жуков і сьогодні є одним із найзатребуваніших акторів трупи: назвемо лише найнещодавніші прем’єри, де він зайнятий: «Наполеон і Жозефіна ІІ» – генерал Бертран, «Повітова канітель» – Чорний монах, «Едіт Піаф. Життя в кредит» – комісар поліції, «Червоне і чорне» – абат Пірар.
Людмила Агафонова нині з’являється на сцені не так часто, але її ролі в гоголівському «Одруженні» (сваха Текля Іванівна), мюзиклі «Вій» (Козачка), і «Дяді Вані» А. Чехова (Нянька Марина) незмінно викликають оплески глядачів.
Щиро вітаємо Людмилу Агафонову та Валерія Жукова і з 35-річним ювілеєм їхньої роботи в колективі, і з 140-річчям театру!
Улюбленці публіки
Глядачі, закохані в театр, говорять в антрактах про вистави і акторів
Маргарита ПРОСКУРЯКОВА, бухгалтерка:
– Мені тут подобаються дуже багато які актори, але, мабуть, трійка лідерів у моєму особистому рейтингу – Олег Школьник, Олександр Суворов, Геннадій Скарга.
Сергій ШАЛОПА, будівельник:
– Я під великим враженням від дуету Олег Школьник – Гуллер Полякова в «Одесі біля океану». Справжні майстри – грають, як живуть!
Ольга РАДУЛ, домогосподарка:
– Юлія Скарга, Геннадій Скарга, Сергій Поляков, Олександр Суворов, Борис Смирнов, Валерій Жуков – великі молодці!
Олена КАШУБСЬКА, культуролог:
– Знаю й люблю цю трупу давно. Безумовні лідери тут – Олег Школьник, Юрій Невгамонний, Геннадій та Юлія Скарга, Лариса Коршунова, Олександр Суворов, Сергій Юрков, Сергій Поляков, Гуллер Полякова. З нового покоління дуже виділяються Михайло Ігнатов і Олена Ященко, із зовсім свіжих вражень – у «Наполеоні і Жозефіні» дуже цікавим видається новий актор Олексій Силін.
Андрій КИРЮШИН, пенсіонер МВС:
– Олег Школьник поза конкуренцією! В «Одесі біля океану» Гуллер Полякова – партнерка, гідна його рівня! А ще я ціную гарні постановки на військову тему, і кілька років тому мене вразили й дуже запам’яталися актори Борис Смирнов і Сергій Юрков у виставі «Забута перемога».
Олена БАРАНОВСЬКА, педагог-хореограф:
– Юлія Скарга – акторка найвищого класу! Олег Школьник – ексклюзивний актор, надбання Одеси! У виставі «Примха» дуже запам’ятався молодий актор Михайло Ігнатов і яскравий характерний актор Сергій Юрков. Дуже цікаві в різних ролях молодий актор Володимир Лиліцький і подружжя Сергій та Гуллер Полякови.
Анастасія КАЧЕГУРОВА, художник-гример:
– Дмитро Жильченко – найкращий Хома Брут усіх часів і народів, а Володимир Лиліцький – найкращий Труффальдино!
Ігор ШУШАРИН, гість міста:
– Я в цьому театрі вперше, із задоволенням подивився «Одруження». Чудовий дует Кочкарьов – Геннадій Скарга й Подкольосін – Юрій Невгамонний.
Олена ГУЛЯК, журналістка, редакторка:
– Акторки Лариса Коршунова і Тетяна Опаріна у виставі «Із життя «Великого Яблука» просто чудові! Пасують їм і чоловіки – Анатолій Антонюк і Валерій Жуков!
Дмитро РЯБИЙ, водій:
– В «Наполеоні і Жозефіні» я просто закохався в Жозефіну у виконанні Гуллер Полякової! Спасибі й дай їй бог здоров’я!
Тетяна ЖУРАКОВСЬКА, кухар-кондитерка:
– Із задоволенням подивилася виставу «Лав сторі», всі актори грають чудово, але особливо запам’ятовуються Олена Ященко та Валентина Прокоф’єва.
Марина АВЕРІНА, філолог:
– У відновленому «Червоному і чорному» порадував новий для мене актор Єгор Карельський – як на мене, у нього чудовий потенціал. Ну а його партнер у дуеті Сергій Поляков колись він починав із цієї ролі в театрі – а зараз він уже визнаний майстер, хоча зовні майже не змінився.
Володимир ЛЯШЕНКО, найвідданіший глядач:
– В Одеському Російському театрі поганих акторів не тримають! Тут усі – улюбленці публіки!
Трудівники закулісся
Технічні й адміністративні працівники театру – особливі люди. На відміну від акторів, їм не адресуються оплески публіки, вони не виходять на сцену й не роздають автографи після вистав. Але театр існує й функціонує завдяки їхній майстерній та самовідданій праці. На жаль, газетний формат замалий для такої теми: цим людям варто присвятити велику книгу, в якій про кожного можна написати окремий цікавий розділ. Сьогодні ми назвемо лише кілька імен і цифр стажу трудівників, що працюють за лаштунками в Одеському російському театрі.
56 років служить театрові старший мебельник-реквізитор Володимир МОРСЬКИЙ.
47 років – звукорежисер Іван СУШКО.
44 роки – гримерка Наталя НЕДЗВІЦЬКА.
41 рік – старший бутафор Володимир СОЛОВЙОВ.
37 років – старша касирка Людмила МОРДОВЕЦЬ.
34 роки – завідувач постановкової частини Юрій ПОСТОЛЬНИК.
34 роки – звукорежисерка Олена ПОДЯ.
29 років – художник по світлу Альона ХИРЦОВА.
27 років – старша адміністраторка Тетяна КУЗНЕЦОВА.
27 років – костюмерка Раїса КИЦЮК.
27 років – майстриня з пошиття жіночих костюмів Ільвина СОКОЛОВА.
26 років – начальник монтувального цеху Сергій МИЛЕЦЬКИЙ.
19 років – завгосп Валентина ЦУРКАН.
17 років – начальник реквізиторського цеху Людмила АНТОНЮК.
10 років – заступниця директора, заслужена працівниця культури України Неоніла ЛІЩИНСЬКА.
Низький уклін вам, трудівники закулісся.
І – з ювілеєм театру!
Починають зі ста сорока
Цього ювілейного року акторський склад театру поповнився новими молодими обличчями. Хтось зарахований до трупи, хтось співпрацює на разовій основі.
Імена ювілейних новобранців – Анастасія Бойко, Ілля Болотов, Андрій Єршов, Тетяна Грачик, Юліана Ігнатовська, Катерина Ковальова, Максим Козловський, Ганна Моргунова, Євген Меркулов, Яна Слупська, Альберт Солдатов, Дмитро Сарансков. Як складеться їхня творча кар’єра – покаже час, але один факт уже безперечний: в Одеському російському театрі вони починають не з нуля, а відразу зі ста сорока! І ми щиро бажаємо, щоб цей факт приніс їм успіх у професії.
Матеріали до ювілею театру підготували Юрій ВОЛЧАНСЬКИЙ та Юрій ЮЩЕНКО
