Несприятливі кліматичні умови змушують деяких селян закривати свої криниці на ключ, щоб вранці вистачило води власну худобу напоїти. В окремих селах колодязі обміліли або зовсім повисихали. Потерпали від безводдя через малий напір у водопровідній мережі й мешканці любашівських багатоповерхівок.
Селищний голова Геннадій Павлов, коментуючи ситуацію, розповів, що безконтрольний полив городів і малопотужність глибинного насоса спричинили перебої у подачі питної води до осель наприкінці літа та на початку осені. А спека та бездощів’я значно знизили рівень живильної вологи у громадських колодязях Жовтневого. Нині у селі розпомповується свердловина колишнього консервного заводу, будується лінія електропередач до неї та виготовляється проектна документація на будівництво вуличного водогону.
Оселі мешканців райцентру забезпечуються водою зі свердловин комунального господарства, інші – із свердловини, підпорядкованої Котовському підрозділу Одеської залізниці. Усі абоненти платять за спожиту воду комунальному господарству по 8 грн 99 коп. за кубометр.
Окремою, досить болючою є тема водогонів, що їх люди побудували за власні кошти і які живляться із свердловин Одеської залізниці. З 1 серпня минулого року тариф на питну воду для жителів будинків Любашівки залізничники підвищили до 15 грн 75 коп. за кубометр. Це змусило селищну раду взяти абонентів під своє крило. І з січня поточного року 319 споживачів уже не платять грабіжницьку ціну. Різниця у вартості води погашається залізниці з бюджету селищної ради. Варто додати, що 63 абоненти – багатодітні родини, інваліди, учасники і діти війни, воїни-інтернаціоналісти та чорнобильці – купують воду за пільговою ціною. До речі, за воду від залізниці вони чомусь платили повну вартість, без врахування законних пільг. Часті прориви на так званих залізничних водогонах ліквідовувалися самими споживачами. Тепер – сантехніками комунгоспу. Як бачимо, вигода для споживачів води очевидна.
Проте знайшлося кілька десятків жителів, які підписали петицію, щоб повернути важелі правління водними потоками працівникам залізниці, мотивуючи це слабким напором у мережі. Серед них, до речі, є 17 осіб, які взагалі не платять, але найбільше «каламутять». До глибини душі обурений цим фактом ветеран війни в Афганістані, інвалід Юрій Лохвінський та всі його сусіди. Хіба ж не краще для людей платити помірно? Адже «залізнична» такса уже не спустошує їхні кишені. Він заявив, що люди будуть розраховуватися за спожиту воду лише за тарифною ставкою, затвердженою селищною радою, без прихованих корупційних схем.
Сьогодні на часі – проблема взяття свердловин залізниці на баланс любашівської громади. Вирішити це злободенне питання взялася допомогти місцевій владі обласна рада, бо, як виявилося, залізничникам ці підземні джерела води зовсім не потрібні. Оптимістично налаштований селищний голова Геннадій Павлов сподівається, що громада буде сама розпоряджатися надрами своєї землі та встановлювати на питну воду тарифи, доступні людям.
