Молдавське село Орлівка на березі Дунаю – єдине православне село на Одещині, яке Різдво відзначає 25 грудня. Причому святкування проходить у вигляді унікального обряду, аналогів якому в багатонаціональному Придунав’ї немає.
– Побувавши одного разу на святі, відчувши його енергетику й позитив, хочеться щороку їхати до Орлівки, – говорить заступник голови Одеської обласної ради Юрій Дімчогло, якого ми зустріли серед гостей. – Я доходжу думки, що дане свято треба включити в перелік обласних: сюди могли б приїжджати жителі всіх куточків України. Можна подумати про виготовлення сувенірної продукції, щоб туристи відвозили із собою щось на згадку про це унікальне свято.
Отже, коротенько про обряд, учасниками якого є винятково юнаки села. Оскільки Орлівка умовно ділиться на дві частини, напередодні Різдва збираються дві команди. Кожна з них вибирає провідника – Мошула (у перекладі з молдавської – Дід). Для головних героїв виготовляються спеціальні маски. Вони шиються із кролячих і козячих шкір, прикрашаються шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами. Над головою кожного Мошула – німб із квітів і строкатих стрічок. На поясі – чотири важкі дзвони, які вішають на шиї биків, тому наближення Мошула чутно здалеку. Зовні він схожий на шамана племені язичників.
З настанням темряви 24 грудня юнаки починають колядувати. Причому в кожне подвір'я спочатку забігає чата-маре (велика група), в яку входять юнаки, що відслужили в армії. Вони виконують колядки – господареві дому, дорослій дівчині, немовляті й так далі (усього до наших днів дійшли десятки колядок). Коли чата-маре полишає подвір'я, сюди вбігає чата-мошул (група, що супроводжує Мошула) – і колядує знову.
Оскільки в Орлівці понад тисяча подвір'їв, кожній команді за ніч належить велика робота, пересуватися доводиться тільки бігцем. Якщо Мошул випадково пропустить чийсь будинок, це вважається поганою прикметою: на наступний рік чекай негараздів. Тому жителі Орлівки цілу ніч не сплять, вмикають якнайбільше світла, очікуючи гостей.
Вранці два «війська», рух яких завжди супроводжують звуки кларнета й барабана, перетинають умовний кордон села і колядують на території суперників.
На ранок особлива гордість хлопців – кількість зібраних калачів, які нанизані на палиці, це – подарунки вдячних господинь. Ще один цікавий момент – білі квіти на головних уборах юнаків. У цю ніч кожна дівчина може подарувати хлопцеві квітку – своєрідне освідчення в коханні (і є герої, у яких за ніч з'являється на голові ціла клумба!).
Нарешті, години до десятої, дві команди на чолі з двома Мошулами характерним строєм, під музику сходяться на центральній вулиці. Хлопці одягнені у військову форму, одна частина села – у камуфляж десантників, друга – у чорні бушлати й тільники.
Молоді люди танцюють – несамовито, завзято, як востаннє. Хтось стукає кийками, зв'язаними з очерету, об землю – виганяють із села злих духів.
Нарешті дві команди зливаються у величезне коло, в якому виявляються два ватажки. Їх піднімають на плечі, і Мошули на очах усіх присутніх вітають один одного. Вони обмінюються подарунками, відкорковують шампанське, після чого починається «битва». Піднявши ватажків, як прапори, команди починають перештовхуватися. Переможцем вважається той Мошул, якому вдасться в цій сутичці встояти й скинути суперника. Усе село уболіває за «своїх».
Що все це значить? Про це сьогодні можна тільки здогадуватися.
– Змагання, мабуть, говорить про те, що в селі не може бути двох лідерів, – припускає екс-начальник районного відділу культури, уродженка Орлівки Марія Катаной. – Що стосується дати святкування, то логіка тут проста: Різдво завжди передувало Новому року. Даний обряд є унікальним, і коли ми демонстрували його на міжнародному фестивалі в Ясах (Румунія), серед знавців фольклору це викликало справжній фурор.
Значення багатьох обрядових дій, у яких православ'я явно переплелося з язичництвом, не може пояснити ніхто. Жителі Орлівки, які відрізняються завзятістю характеру, просто повторюють старий обряд рік у рік.
– У молодості, років шість поспіль, я теж колядував, – говорить сільський голова Михайло Куванжи. – Ми вважаємо, що зобов'язані зберігати й шанувати традиції наших предків.
Цей обряд – демонстрація молодих сил села, згуртованості юнацтва, уміння організувати й діяти командою. Глибокий зміст, мабуть, закладено і у військовій формі, яка підкреслює мужність, силу й красу кожного хлопця.
…Остання колядка в цей день за традицією була присвячена сільському голові. Добрі побажання, звичайно, пролунали й на адресу почесного гостя Юрія Дмитровича Дімчогло. І примар, і представник облради щедро обдарували колядувальників грішми.
У цей день не скупиться ніхто. Якими б складними не були часи, в Орлівці столи ломляться від національних молдавських страв. У цей день орлівчани ходять у гості до кумів, вітають одне одного з Різдвом, бажають миру, добробуту і здоров'я.
