З працьовитою, талановитою людиною, професіоналом своєї справи легко працювати – і набагато складніше про неї писати. У моєму конкретному випадку боялася пропустити якісь подробиці, тонкощі.
Степан Миколайович Сербінов. На сторінках газети ми раніше розповідали про достоїнства й досягнення колеги, якому нині виповнюється 75 років.
Тому сьогодні просто нагадаємо читачеві, що багато років С. Сербінов очолював у редакції відділ місцевого самоврядування. Не дивно, що досі йому дзвонять журналісти-початківці, щоб порадитися з приводу деяких нюансів у висвітленні цієї складної теми.
Кілька років тому Степан Миколайович вийшов на пенсію. Але недаремно кажуть, що журналісти колишніми не бувають. Ця професія вростає в людину. Їй невідомі такі рамки, як «поважний вік». Вона турбує і змушує мчати вперед, забуваючи про якісь там суглоби, нездужання та приписи. Історії, особи, події, описані колись, час від часу хвилюють пам’ять, повертають до себе. І ось в електронній поштовій скриньці кількох редакцій знову значиться лист із прикріпленим файлом від Степана Сербінова. А не дуже давно вийшла у світ збірка нарисів і новел Степана Миколайовича «Бессарабські болгарські трагедії». Довго й виважено підходив автор до роботи над цим складним матеріалом. Так вважає його колега, український і болгарський письменник Іван Нєнов. Це він відзначив на презентації книги.
А у планах Степана Миколайовича – вихід другої збірки новел. Крім того, він і далі пише статті на теми, що його хвилюють, спілкується з колегами, листується з учнями. У свої сімдесят п’ять вважає, що «ще багато чого належить зробити, багато про що треба написати. Ще багато чого попереду»…
З ювілеєм Вас, наш завжди молодий життєлюб Степане Миколайовичу! Нових творчих успіхів і справжнього людського щастя.
