Якщо вам не випадало бодай раз у житті проїхати в міській маршрутці, що курсує через центр між житломасивами Котовського і Таїрова, Аркадією й Фонтаном у годину пік, ви нічого не знаєте про Одесу й одеситів. Бо саме тут і в цю мить ми – найдостеменніше натуральні. Не ті міфічні дотепники, яких хлібом не годуй, а дай пожартувати. Звичайно, є серед нас і такі, тільки, схоже, їздять вони іншим транспортом або в інший час…
Чого не позичати «годинопіковим» пасажирам, так це жаги простого людського єднання. Як у салон «Богдана», розрахований на сорок п'ять чоловік (сидячих і стоячих!), може поміститися чи не вдвічі більше людей, – загадка. Але ми поміщаємося. І їдемо. Вірніше, трясемося. Бо ж за рідкісним винятком наші дороги потребують багато кращого. Коротше, шпроти в банці, гадаю, набагато вільніше почуваються, ніж пасажири популярних маршруток. У будь-якому разі, на них хоч не дихає часником або перегаром попутник, а ти – не відвернутися, ні ворухнутися... Єднання!
Діставшись до потрібного місця, ти нарешті вивалюєшся з консервної банки на колесах у стані, коли вже не реагуєш на сердито пожбурене в спину: «Ви мені всі ноги потоптали! Дивитися треба, куди ступаєш!». Бо ж і твої всі (обидві!) ноги подавлені. І ґудзики від пальта десь у салоні залишилися – на згадку хазяям маршруту.
– А що вдієш? – приречено говорить пасажирка Ірина на кінцевій маршруту номер 146. – Щодня мусиш отак їздити. Живу я на Марсельській, а працюю на Маршала Жукова. З одного кінця міста в інший не шпарко дійдеш. Казали, що збираються сьомий маршрут трамвая продовжити від селища Котовського до залізничного вокзалу. Це розвантажило б маршрутки. Але – поговорили й замовкли. Якби мер на роботу діставався як прості смертні, ладу на міському транспорті було б більше. От і «довіряй ділам»...
Цікаво, що не тільки пасажири маршрутних таксі в годину пік на всіляко лають транспортну політику міської влади. Але й самі водії, про брутальність і лихацтво яких тільки ледачий не говорить, теж, виявляється, нею невдоволені.
Біля торгового центру «Метро», що в кінці проспекту Маршала Жукова, розташована кінцева зупинка 146-го і 121-го маршрутів, що обслуговуються підприємством ТОВ «Віраж». Довжина кожного досить солідна: сорок кілометрів в один кінець із Суворовського району – через центр – до самої окраїни Київського району. Тут, на кінцевій зупинці, мені й поталанило поспілкуватися з водіями та пасажирами цих маршрутів. Довідалася багато чого нового, багато що зрозуміла.
Знаєте, чому наші «маршрутники» так не люблять пасажирів пільгових категорій? Не люблять настільки, що виникла потреба в суворому попередженні, яке красується на диспетчерській будці: за відмову брати пільговиків належить покарання, аж до звільнення.
На перший погляд, справедлива вимога. Раз держава, а вона у нас аж ніяк не щедра, певним категоріям громадян гарантувала безплатний проїзд, отже, і повноваження щодо забезпечення цих гарантій, слід гадати, вона делегувала тим, кому це завдання до снаги. Місцевій владі, наприклад. Але, як то кажуть, будь-яку добру справу можна зіпсувати поганим виконанням. І це саме такий випадок. Один мій знайомий, учасник бойових дій, звідколись перестав користуватися своєю пільгою на проїзд. Причина проста – пережите приниження.
– Уявляєш, напівпорожня маршрутка. Я три зупинки проїхав, іду до виходу, показую водієві посвідчення. Що тут почалося! Молодий хлопець так став репетувати, що я крізь землю ладен був провалитися, – розповідає з прикрим почуттям. – Найлагідніші епітети з його тиради на мою адресу – «ледащо», «пройдисвіт», «злидень»...
Тож у нашому міському транспорті, яким так пишається мер Труханов, користуватися пільгою – що по мінному полю йти: чи то пронесе, чи то вибух хамства вхопиш. Уся транспортна система так побудована, щоб стукати лобами водіїв із пасажирами й на них же покладати відповідальність за всі непорозуміння.
Багато хто з водіїв – далеко не аристократи, але їх теж можна зрозуміти.
– Для нас одна з болючих проблем, – розповідає один «маршрутник», – це перевезення пільгового контингенту. Ми не звірі й розуміємо, що людей треба возити. Але треба це якось упорядкувати. У Миколаєві, наприклад, у кожній машині визначено два місця для «безплатників». І цей порядок усіх влаштовує. А у нас, бува, з 25 пасажирів половина заплатять, а решту так веземо, за пільгою...
Інший водій доповнює товариша:
– Нам ніде дітися. Хоч помри, але виконай денний план – півтори тисячі гривень. Власним коштом заправ машину, а це мінімум сорок літрів солярки на зміну. Причому заправлятися ми повинні чомусь винятково на АЗС «WOG». Незважаючи на те, що там паливо – одне з найдорожчих в Одесі – дев'ятнадцять із половиною гривень за літр. При цьому в місті чимало заправок, де дизпаливо набагато дешевше (шістнадцять із половиною), а його якість вища за «вогівську»...
Виходить, що водій за зміну повинен заробити щонайменше 2280 гривень: 1500 грн – план, 780 грн – паливо. А вже що залишиться від реально отриманого виторгу – його зарплата.
Судіть самі: чи вигідно водієві возити «пільговиків»? Чи вигідно дотримуватися правил техніки безпеки перевезень і не набивати в автобус пасажирів, як оселедців у бочку? А заправлятися на найдорожчих АЗС пальним низької якості – це дбало, по-хазяйськи? Чи, може, якось геть інакше це називається?.. Схоже, хтось зацікавлений, щоб водій тільки за паливо переплачував по 120 гривень за зміну, пасажири зі своїх кишень фінансували дивну симпатію керівництва ТОВ «Віраж» до мережі АЗС «WOG», бо однією з основних складових тарифу на проїзд є саме ціна палива...
І ще: мені так і не вдалося з'ясувати, скільки пасажирів-пільговиків у середньому за зміну перевозить одна маршрутка. Водії кажуть: «Багато». Інженер із ТБ ТОВ «Віраж» Сергій Чорний назвав конкретніше число: «Близько п'ятдесяти чоловік».
Таємницею за сімома печатями залишилося питання про розмір водійських зарплат.
– Буває, що навіть план не вдається виконати, – розповів один із них. – А буває й пристойна сума. Як наїздиш...
Те, що з транспортною політикою у нас далеко не повний ажур, не відомо, мабуть, тільки мерові
Г. Труханову, який вважає цю галузь показовою. Насправді відносини тут будуються за принципом: не транспорт для пасажира, а пасажир – для транспорту. Що, звісно, навряд чи влаштовує городян. Багато питань викликає й сама логістична схема транспорту Одеси. До цих тем ми неодмінно повернемося.
