В минувшее воскресенье в поселке Авангард впервые прошел праздник тыквы.
Его организаторы, местные предприниматели и работники поселкового Дома культуры, позаботились о том, чтобы главный акцент был сделан на украинских культурных традициях. Звучали народные песни, гостей угощали блюдами и напитками национальной кухни, в основе ряда которых использовалась тыква. «Тыквенными» были даже печенья и другие сладости.
Конкурсы и забавы были рассчитаны не только на детей, но и на их родителей: вместе они водили хороводы, наперегонки собирали желтые листья, разрисовывали тыквы, скакали на деревянных «лошадках» и пели родные и знакомые с детства песни. Хитом праздника стало выступление вокального ансамбля бабушек «Вторая молодость». Вместе со всеми веселился на празднике и Авангардовский поселковый голова Сергей Хрустовский.
– Праздник получился по-семейному душевным. Такие неофициальные мероприятия нужны и полезны для больших и для маленьких населенных пунктов: они стимулируют активность и инициативность представителей бизнеса и рядовых граждан, создают новые традиции отдыха. Задача же власти – со своей стороны оказывать поддержку подобным инициативам, – считает Сергей Хрустовский.
♦Нина МАРЧУК
***
«Свято гарбуза» проведено цими днями і в одеському парку Перемоги.
Захід відбувся напередодні Геловіну, відзначання якого в останні кілька десятиліть дуже поширилося в сучасній мас-культурі, зокрема і в Україні. Власне, сама традиція не є цілком новою для нас, як і для інших країн, адже Діди (Дзяди) віками святкуються наприкінці жовтня – на початку листопада на теренах, колись об’єднаних у литовсько-русько-польській державі. З тієї ж масової культури ми знаємо про особливий колорит аналогічних свят у Мексиці, та й суто церковні традиції як на Заході, так і на Сході, надають саме цим дням особливого значення у вшануванні померлих. Змінилося скоріше загальне ставлення до звичаїв та ритуалів, яке втратило, так би мовити, «сакральний тонус», – однаково що у нас, що в англосаксонських країнах, від яких ми й перейняли «полегшену» версію стародавнього кельтського свята.
На людей, що йшли до парку часто цілими родинами, чекали розмаїті виставки, майстер-класи, «фотозони». Поруч із химерними пиками майстри помістили різьблені гарбузові вази, прикрашені осінніми квітами. Різьбярі постаралися: адже фігурно порізати тверду поверхню гарбуза згідно з задумом – не така вже й проста справа. Застосуєш забагато сили – піде тріщина і гарного експоната не вийде.
– Нам дуже сподобалося, – ділиться враженнями відвідувачка свята Ольга Назаренко. – Гарна погода, малим є де погратися, та й дорослим тут цікаво. Мене, наприклад, зацікавила інформація про десерти, які можна приготувати з гарбуза.
Одна з інсталяцій зображала українську родину, мовби інсценуючи народну пісню «Ходить гарбуз по городу». Щоправда, ані огірочків з буряками, ані дині цього разу не було – родичі гарбузові вирішили не відхилятися від заявленої тематики заходу.
Городнє начиння свята ще раз нагадало про його спільні корені в сивій давнині європейських народів: хто ж не знає, скажімо, про старовинний український звичай дарувати гарбуза нелюбому женихові? Але в будь-якому разі цей овоч залишається передусім основою для приготування цілої низки смачних і корисних страв.
♦ Марія ШЕВЧУК, «Одеські вісті»
