Після Другої Світової війни на території Одеської області було чимало аеродромів, підпорядкованих військовим. Згодом більшу їх частину передали під використання цивільної малої авіації, для регулярних пасажирських перевезень і польотів сільськогосподарської авіації.

Й у 60-х роках минулого століття ті невеликі аеродроми із ґрунтовими злітно-посадочними смугами забезпечували у гарну погоду авіарейси з райцентрів і великих сіл до Одеси. У Балті, Білгород-Дністровському, Кілії, Болграді та Котовську вони мали статус місцевих аеропортів. Один-два рейси на добу здійснювали літаки, переважно АН-2, перевозячи пасажирів. Здійснити пасажиру авіаперельот на «кукурузнику», в залежності від відстані, можна було за 2-6 карбованців. А ось на рейсах Одеса-Ізмаїл, де працювали більш комфортабельні лайнери АН-24 і Як-40, вартість квитка сягала 8 крб. 

У Любашівці місцевий аеродром, розташований на околиці райцентру, прийняв перші літаки у 1962 році. Тоді повітряним шляхом було зручно діставатися до обласного центру, бо літаки вигравали у швидкості в поїздів та автобусів. А сільськогосподарська авіація допомагала колгоспникам доглядати за посівами і боротися зі шкідниками. 

На жаль, до кінця 1980-х припинилися рейси в сільську глибинку, животіло лише сполучення з райцентрами. До осені 1992 року внутрішньообласні авіарейси ще працювали, але квитки були недоступними пересічному пасажиру. До того ж, «робочі конячки»  місцевої авіації, «кукурузники» відпрацювали  свій ресурс, а коштів на їх заміну не вистачало. Через це у 1993 році абсолютно всі місцеві авіарейси припинилися. За кілька років всі ґрунтові аеропорти в райцентрах розорали або використовували як пасовища, будівлі і техніку продали. Таким чином, від інфраструктури Любашівського аеродрому залишилися лише камінці, а на полі тепер випасається громадська худоба.

У 2000 році одеський льотчик, кандидат в майстри спорту і суддя республіканської категорії з літакового і парашутного спорту Юрій Мілюков особисто організовував, проводив і керував показовими польотами авіації та парашутними стрибками спортсменів-авіаторів, радуючи жителів міст Одеси, Миколаєва, Каховки, Любашівки. Першим в Україні він створив у Любашівці приватний аеродром з приватними літаками і на найвищому рівні провів на ньому чемпіонат України з надлегких літальних апаратів.   Він є автором і натхненником обласної цільової програми «Розвиток авіації загального призначення (малої авіації) в Одеському регіоні», яка отримала високу позитивну експертну оцінку Державного департаменту авіаційного транспорту України.  Юрію Мілюкову належить ідея відродження повітроплавання в Одесі — родоначальниці повітроплавання в царській Росії — і повернення колишньої слави в цій галузі місту.  

А ось Любашівський аеродром востаннє використовувало ТОВ Авіакомпанія «V-ABIA» у 2013 році. Два АН-2 виконували аерофотозйомку території північних райо­нів Одещини для виготовлення ортофотопланів. Розмовляючи про перспективи розвитку малої авіації, пілоти повідомили, що в Україні залишилося більше ста літаків АН-2, з яких мала льотну придатність лише половина. 

У 2002 році обласна влада знову зробили спробу відродити малу авіацію, прийнявши відповідну програму строком на 5 років.  Зробити це передбачалося на базі існуючих аероклубів, а також шляхом відновлення роботи аеропорту Одеса-Застава. 

Щоправда, певний попит на місцеві пасажирські авіаперевезення є.  Сучасні невеликі пасажирські або багатоцільові літаки багато разів перевершують за комфортом АН-2 і подібні йому машини та здатні за годину-півтора перевезти десяток-другий пасажирів в будь-яку точку Одеської області.  Ймовірні рейси на Ізмаїл, Рені, Болград, Котовськ, Балту, Любашівку, віддалені від Одеси на відстань понад 200 км.  Особливо гостро це питання стоїть через поганий стан доріг в регіоні.  

Однак, щоб авіація змогла успішно конкурувати з автобусами, міцно зайняли ринок пасажирських перевезень і відвойовувати позиції навіть у залізниці, необхідні досить серйозні інвестиції в аеродромну інфраструктуру.