Великомихайлівська громада. Рецепти борщу та успіху

«В Україні відбувається децентралізація». «В місцевих бюджетах залишається більше коштів». «Регіони отримують більше повноважень». Ці сентенції раз-по-раз виринають у чисельних журналістських розповідях про реформу місцевого самоврядування. Проте нерідко за цими усталеними кліше не видно людей, заради яких відбуваються всі ці управлінські зміни. Не кожного разу є можливість поїхати у віддалене селище або село, щоб довідатися, як там живуть ці люди, що їх турбує, а що – втішає. Тому я залюбки зголосилася поїхати до Великомихайлівської об’єднаної територіальної громади, долучившись до прес-туру, що його організував Одеський центр розвитку місцевого самоврядування.

Доїхали майже рівно

Близько одинадцятої дня наша невеличка делегація заїжджає на територію громади.  В мікроавтобус  підсідає заступниця селищного голови Світлана Слюсенко, яка сповіщає, що весь день буде супроводжувати нас у поїздці. Вибачається, що безпосередня керівниця Великомихайлівської ОТГ, Тетяна Жарська, не може бути присутня, бо, як справжня господиня, … варить борщ. Поясню - того дня у Великій Михайлівці проходив міжрайонний фестиваль Борщу, і голова громади очолила в змаганнях кулінарну команду підпорядкованої їй ОТГ. Власне, на це свято ми й планували завітати з самого початку. Але оскільки до старту фестивалю лишається ще трохи часу, нам пропонують подивитися на об’єкти комунальної власності – сховища  чистої води, які громада побудувала за рахунок державної субвенції. 

- Ми зараз їдемо до резервуарів чистої питної води, які забезпечують водопостачанням Велику Михайлівку, - звертається до журналістів Світлана Слюсенко. - Принцип їх роботи полягає в тому, що вночі, за вигіднішим тарифом, вода закачується в ці ємності, а вдень, з височини, самопливом йде до селища.  Раніше вода йшла з чотирьох свердловин, але вона не очищалася й не фільтрувалася. Втілення цього проекту планувалося вже давно, але тільки після децентралізації з’явилися кошти на його будівництво. Загалом, на резервуари витрачено шість мільйонів гривень.

Поки їдемо, нам неквапливо розповідають про історію створення Великомихайлівської ОТГ. Вона з’явилась в 2015 році, ставши одним з «першопрохідців» реформи місцевого самоврядування в Одеській області. До її складу увійшло вісім сільських та одна селищна рада, за  розташуванням територія виявилась дещо видовженою. 

 До села Гребеники, розташованого аж під Молдовою, від Великої Михайлівки їхати тридцять кілометрів. Якщо завернути в інший бік від центру на вісімнадцять кілометрів, то можна дістатися Великокомарівки. Загалом, відстань від одного краю ОТГ до іншого складає майже 50 кілометрів. Від початку у складі громади повинно було бути всього п’ять сільрад.  Але ще три сільські ради додатково попросилися під крило до Великої Михайлівки, бо не захотіли бути там, куди їх приписали за перспективним планом.   Тож тепер це одна громада з 25 сіл, що охоплюють майже 42 % усього Великомихайлівського району. 

 Раптом посеред розмови рівна дорога різко кудись зникає, і ми вже їдемо вибоїнами, які значно утруднюють подальшу розповідь нашої співрозмовниці.

- Ось, бачите різницю? – питає в нас Світлана Слюсенко. - То в нас була комунальна дорога, а тут – центральна, державного значення. Свої автошляхи ми намагаємося приводити в порядок, того року на них виділили дуже багато коштів.

 

Зміни з солодким присмаком

Біля  резервуарів чистої води ми пробули недовго. Зробили кілька фото – та поїхали далі, на фестиваль Борщу.  Змагання кухарів ще не стартували, але робота на площі вже кипіла. Представники тридцяти команд лаштували свої намети, рубали дрова для вогнища, готували інгредієнти, щоб під кінець дня здивувати високоповажне журі своїми рецептами. Площею туди-сюди снували місцеві мешканці, які зацікавлено спостерігали за приготуваннями, бесідували зі своїми знайомими та про щось жартували. Я підійшла до двох жінок cереднього віку. Питаю їх, як живеться після утворення громади. Чи справді децентралізація дає свої плюси, чи це просто «чергова популістська реформа»?

- Нічого не змінилося, як ми об’єдналися, - говорить до мене одна з жінок. - Я живу в центрі, у нас кожен день відключають воду, дзвоню до комунальників, а в них трубу прорвало, от і сидимо без води цілий день, нічого не змінилося.

- Ну почекай, Таню, в нас багато що змінилося на краще. Відремонтували дороги, роблять будинок культури, зробили тротуари в парку, - перебиває її інша. -  Потрохи, але робиться, грошей же зараз на все треба дуже багато. Десь там зробили, десь в іншому місці – і вже зміни краще. І це тільки в Великій Михайлівці, а в селах те ж саме відбувається.

- Ну дороги так, хай ще б на Веселе зробили, а то проїхати неможливо – говорить моя перша співрозмовниця.

- А яке ми відношення маємо до Веселого?

- Ну, ми ж один район, мають зробити!

- Але ж Веселе не належить до Великомихайлівської громади… 

Лишивши жінок спілкуватися одна з одною, йду далі через жвавий натовп. Незважаючи на будній день, народу на центральній площі зібралося чимало. Здавалося, що хто у Великій Михайлівці міг, той і прийшов на свято. Біля імпровізованої овочевої ялинки гралися діти. За ними спостерігали поважні бабусі, які сиділи поруч на лавках. В повітрі поступово починається відчуватися аромат свіжого борщу, який кипить на відкритому вогнищі.  Кількість народу на площі збільшується, тому користуюся  шансом поговорити з людьми про зміни на їхній маленькій батьківщині.

« А ви хіба самі не бачите, як тут було і стало?», - усміхається до мене пенсіонерка Ніна Олексіївна. Але почувши, що я тільки сьогодні приїхала до громади, і мені нема з чим порівняти продовжує:  «Все змінилось на краще за три роки, я зараз просто йду і радію, дивлячись, в якому гарному селищі  живу. Ви тільки подивіться, який гарний фонтан поставили у нас центрі, як намагаються все навколо зробити красивим! Все робиться для того, щоб людям ставало жити краще. В нас зараз проводиться дуже багато свят, з’явився своєрідний ковток свіжого повітря. Крім фестивалю  проводився  ярмарок, багато інших цікавих заходів. З ким не говорю, то більшість людей задоволені тим, що в нас зараз відбувається».

 

Не центром єдиним

Спілкуючись з мешканцями Великомихайлівської ОТГ, які зібралися на фестивалі, неодноразово чутла, що села територіальної громади теж не лишаються осторонь реформи. Кожного року близько 30 % коштів з місцевого бюджету спрямовується на розвиток населених пунктів. Це дає можливість реконструювати чи будувати майже п’ятдесят інфраструктурних об’єктів щорічно. Так у 2016 році капітально відремонтували покрівлі будинків культури в селі Новопетрівка. Новоселівський навчально-виховний комплекс вже два роки як зустрічає учнів новими енергозберігаючими вікнами. А в загальноосвітній школі в селі Гребеники радикально оновили опалювальну систему. І це ще не повний перелік позитивних змін, які відбулися тільки за перший рік діяльності громади!

Налагодили мережі вуличного освітлення в селі Комарівка, капітально відремонтували сільський клуб в селі Полезне, реконструювали проїзну частину в Гребениках… Численні успіхи громади розписані якомога щільніше, дрібним шрифтом, однак при цьому вони ледве вміщуються на двох сторінках довідкового матеріалу.

 Кожен з маленьких рядків виконаних робіт несе в собі позитивні результати, які на власні очі бачать мешканці громади. За кожним із цих досягнень стоять значні кошти, які Велика Михайлівка отримала після реформи місцевого самоврядування. 

–  За час децентралізації в нас змінилось практично все, – вважає мешканець села Новопетрівка Великомихайлівської ОТГ Олек­сандр Морозов.  – Я тут живу вже близько десяти років, однак зміни на краще почав тут бачити тільки останніми роками. Раніше бувало зайдеш до сільради, спитаєш, коли дорогу зроблять на вулиці, бо порожня земля, нічого навіть підсипано не було. Постійно не було світла, нічого не ремонтувалося. В нашому селі було більше всіх землі серед сіл громади, проте тут менше всіх платили податків.  А зараз за останні три роки з’явилися гроші, й за ними прийшло  світло, дороги нормальні і регулярні ремонтні роботи на різних об’єктах. 

Чи то борщ справив на людей таке позитивне враження, що вони були всім задоволені, чи щось інше вплинуло на їхній настрій, але більшість моїх співрозмовників дуже схвально відгукувалася про те, що відбувається навколо. Про позитивні зрушення говорили й пенсіонери, й жінки з маленькими дітьми, й кремезні чоловіки. Люди різного віку та соціального статусу, яких об’єднує тільки те, що вони живуть у Великомихайлівській  територіальній громаді. Звісно, тут ще не всі будинки культури відремонтовані, не всі автошляхи полагоджені.  Ці проблеми існують, і з ними ще довго доведеться розбиратися. Але  чимало жителів Великомихайлівської ОТГ вже вірить, що вирішення цих проблем – то лише питання часу. Принаймні, досвід останніх років дає достатньо приводів для оптимізму.

Выпуск: 

Схожі статті