Саве ромендар? (Якого ти роду?)

«Еврей, который сел на лошадь, перестал быть евреем и стал русским», -  говорив Льовка  Крик у п’єсі Ісаака Бабеля «Закат».

Ром, отримавши паспорт громадянина України, не перестає бути ромом, але разом з українцями співає: «І покажем, що ми, браття, козацького роду!» Нехай будь-хто закидає усю землю навколо мене камінням, але в українців  і ромів  єдина головна риса національного характеру – дух  волі і нескореності. А який народ у всьому світі краще ромів та українців співає і танцює?! Отож!

Роми багато століть живуть на українській землі, зберігаючи свої звичаї, традиції, культуру. Вони навчаються, працюють, відкривають приватні підприємства. Але все це за умови, якщо мають документи. Як казали у радянські часи: «Немає «бумажки» - немає людини». Нажаль, і в Незалежній є повнолітні, які не документовані паспортом громадянина  України, і найбільший процент таких людей – серед ромів. З 2014 року в нашій країні проводиться «Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини». По захист своїх прав роми можуть звертатись як до державних установ, так і до громадських об’єднань.

В Одесі з 2012 року працює ГО «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ», одним із напрямків роботи якого на теперішній час є правова допомога ромам в отриманні документів. Протягом лише першого півріччя 2018 року представники організації виявили більше ста представників ромської національності, які не мають жодних особистих документів. І, якщо питання отримання паспортів такими особами лишається складним, то вже 10 дітей змогли почати відвідувати школу у вересні 2018 року завдяки тому, що їх народження було зареєстроване, і вони отримали перші у житті офіційні документи.

В 14 років ці діти зможуть з легкістю отримати паспорт громадянина України, після закінчення 9-ти класів продовжити навчання у школі або подати документи для вступу до професійних навчальних закладів. Щира подяка усім волонтерам і співробітникам громадських об’єднань, які опікуються цим питанням. Бо ще кілька років тому ситуація була зовсім іншою. 

У березні 2014 року  Євген Заславський, один із засновників і співпрацівників благочинного фонду «Свєтлий дом», привів до Одеського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ( далі - Центр) незвичайну пару. Молодий чоловік, татуювання якого свідчили про те, як «багато пройдено доріг», закоханим і тривожним поглядом дивився на чорняву дівчину,  яка притискала до себе немовля.  Майже як у Пушкіна в «Циганах»: «Его преследует закон, /Но я ему подругой буду,/ Его зовут Алеко – он / Готов идти за  мною всюду». Євген розповів, що чоловік нещодавно з місць позбавлення волі, там його навчили читати і писати, зробили паспорт, а от дівчину - Бог милував, тому вона неграмотна, в неї немає не тільки паспорта, але й свідоцтва про народження. Відповідно, і у дитини немає документів, родина не отримує державну соціальну допомогу, немає власного житла. Зараз мешкають у квартирі, яку для них орендує «Свєтлий дом».  Наталка, так звуть дівчину, сирота. Батька вона ніколи не знала, мати померла, коли малій ще не виповнилось 5-ти років. Дівчину «виховувала» бабуся, жили у добрих людей в Біляївському районі. Бабуся не навчила ні читати, ні писати, тільки жебракувати та лічити гроші, казала: «Не пропадеш!»

Наталка часто тікала від неї до Одеси, де жила з такими ж знедоленими дітьми у підвалах та люках. З Притулку Служби у справах дітей теж тікала. Бог – суддя цим людям, але малолітній дитині можна було зробити хоч би свідоцтво про народження. Не зробили… Тодішній директор Центру, а зараз Генеральний директор директорату соціальних послуг та інтеграції Міністерства соціальної політики Юлія Гайдаржи у той же день підписала наказ про здійснення соціального супроводу родини. Досвіду отримання документів у такій ситуації не було не тільки у фахівців Центру,  але й у працівників інших установ міста. Скільки було зроблено запитів, скільки телефонних переговорів, постановка на облік до КУ «Одеський обласний центр обліку бездомних громадян». Після проведення всієї підготовчої роботи юрисконсульт Центру Ганна Іожицька (Монастирлій) склала для дівчини позовну заяву до суду щодо встановлення факту народження. Разом з сім’єю фахівці Центру пройшли через судове засідання, отримали свідоцтво про народження, паспорт громадянки України, зареєстрували місце проживання. Повне матеріальне забезпечення родини на весь період проведення соціального супроводу узяв на себе «Благодійний фонд Віктора Баранського» ( зараз – БФ «За Одесу»): оренда житла, тимчасове працевлаштування батька, продукти харчування, засоби особистої гігієни, одяг, взуття.

31 грудня 2014 року Наталка отримала свідоцтво про народження дитини. Юрисконсульт Центру Ганна Сергіївна та співробітник Фонду були присутні при цій радісній події. Одесу у той рік занесло снігом, транспорт майже не ходив, але три жінки з дитиною на руках прямували з Середньофонтанської, де знаходиться РАГС, до вулиці Космонавтів, де на той час було розташовано Управління соціального захисту населення у Малиновському районі. Співробітники Управління були дуже здивовані «гостям», але допомогли написати та прийняли заяви  про отримання всіх видів державної допомоги, на які мала право родина.

Соціальний супровід було майже завершено, залишалось поновити батькові втрачений паспорт та поставити Наталку, як сироту, на квартирну чергу. Сім’ю можна було відпускати у «вільне плавання», але працівники БФ Віктора Баранського вирішили провести соціальний експеримент. Було створено новий проект «Домік в дєрєвнє», до якого долучались безхатченки, які бажали отримати досвід проживання у селі, навчитись вести домашнє господарство, доглядати за худобою, вирощувати овочі та фрукти. Першими господарями у сільському будинку стала ця родина. Коли працівники Фонду приїхали до села провідати своїх підопічних, перше, що вони побачили – прапор України, який майорів над будинком. Через рік сім’я вирішила жити самостійно. Деякий час про них ніхто не чув. А потім Наталці знадобилась допомога.  Євген Заславський та фахівці із соціальної роботи Центру не залишили дівчину у біді. Зараз вона з двома доньками мешкає у  Центрі матері та дитини. За півтора роки життя у гідних умовах Наталка стала справжньою красунею, але її душа прагне волі. Якщо чесно, я не знаю, яку силу духу чи вдачу треба мати, щоб самостійно вижити з двома дітьми, не маючи ні освіти, ні батьків, ні власного житла. Ми - поряд, але ще не стали чародіями.

Ми майже кожного дня йдемо у бій з обставинами, злиднями,  байдужістю. Для нас неважливі ні національність, ні віросповідання, ні, навіть, мова, на якій говорять ті, за кого ми воюємо, бо це наші люди, наша земля, наша країна!

Євгенія Дука

Район: 
Выпуск: 

Схожі статті