Навколо Болградської школи-інтернату ходжу колами - як би довідатися, де адміністрація? У дворі бігають діти, але як запитати? Прикро і соромно, що я не знаю їхньої мови, ну хоча б кілька жестів, хоча б вітання… І раптом двоє хлопчаків, років із десять віком, радісно гукають: «Здрастуйте!». Мабуть, діти викладачів - і я підходжу до них.
- Скажіть, будь ласка, як мені знайти Тетяну Олександрівну?
- Що? - перепитує хлопчик, і весь зосереджується, весь стискається в грудочку, пильно дивлячись на мої губи. Невже він не чує?
- Де директор?
- Ди-рек-тор, - розтягуючи звуки, повторює хлопча.
Я киваю.
- Ходімте! - голосно й виразно вимовляє глухе маля і скоком біжить показувати потрібні двері.
Я бачу, як він радіє з того, що все зрозумів, що зміг відповісти, і навіть ось допомагає незнайомій тіточці зорієнтуватися в цьому житті. Мужнє дитинча! Скільки праці воно доклало, щоб навчитися вимовляти звуки, складати їх у слова. У хлопчика немає слуху, але він зможе зробити покупку в магазині, він зорієнтується на автостанції, він звернеться до незнайомої людини з запитанням - і по губах прочитає відповідь. Цього, і багато чого іншого, дитину вже навчили тут, у Болградському інтернаті.
Скромний маленький дворик. Асфальт розмальований крейдою - сонце, птахи, квіти. Вітерець виграє різнобарвними прапорцями, ще не знятими після свята останнього дзвоника. Шість років тому в цьому дворику на лінійці стояла випускниця Галя Бройко із села Кам’янського Арцизького району, як і всі інші - ошатна, красива. Хто б міг подумати, що ця дівчина в 2003 році стане “Міс Світу”?! Що її фото надрукують найпопулярніші видання. І журналісти захоплено розповідатимуть, як українка, абсолютно позбавлена слуху, на міжнародному конкурсі краси у Празі виконувала танець, відчуваючи музику за вібрацією повітря сцени…
Стінгазети, фотовиставки та дитячі малюнки в коридорах інтернату розповідають про наповнене життя цього навчального закладу. Тиждень книги, тиждень птахів, тиждень здоров’я... Діти беруть уроки малювання у професіоналів у районному Центрі реабілітації дітей-інвалідів, у Центрі дитячої творчості. Хлопчаки ходять до спортивної школи на вільну боротьбу, люблять токарювати в майстернях, виготовляючи з дерева вази, свічники та багато інших оригінальних предметів. А які костюми шиють дівчата на уроках праці, щоб танцювати - так, танцювати! - на шкільних святах. Болградський інтернат бере активну участь у районних спортивних змаганнях - поряд зі звичайними загальноосвітніми школами, - і нерідко здобуває нагороди.
Маленькі класи. У кожному – щонайбільше 8 чоловік. Звукопідсилювальна апаратура. На стінах - багато наочного приладдя, виготовленого педагогами: учні мають одержати максимальну кількість інформації “через очі”. Програма навчання - як у кожній загальноосвітній школі. У кабінетах - і портрети видатних письменників, і математичні формули, і таблиця Менделєєва… Але щоб опанувати цю програму, дитині з іншими можливостями треба докласти набагато більше зусиль. Глухонімі малята в три роки починають читати, бо іншого способу навчити їх ще не придумано. Педагоги проводять предметно-практичні заняття. Діти відвідують індивідуальні уроки з розвитку слухо-зорово-вібраційного сприйняття усного мовлення. І, звичайно, вивчають жестову мову.
Болградський інтернат невеликий - 77 вихованців. З ними працюють 45 педагогів, кожен із який - висококласний фахівець свого профілю. За здоров’ям школярів стежать штатні медики, діагностику провадять фахівці з обласного центру. Безплатно здійснюється слухопротезування - діти одержують високоякісні, комфортні в застосуванні слухопідсилювальні індивідуальні апарати (такий приладець, розміром зі стручок гороху, коштує 2,5 тис. грн). 70% учнів Болградського інтернату користуються такими апаратами. З допомогою фонду “Надії і добра”, яким опікується Людмила Кучма, минулого літа Болградський інтернат одержав три комплекти фронтальної звукопідсилювальної апаратури фірми “Вабос”, у перспективі буде постачено ще п’ять. Бракує школі лише сучасного комп’ютерного класу - у глухонімих дітей чудово розвинуті зоровий аналізатор і пам’ять, і цю техніку вони освоїли б зльоту. Комп’ютери - це мрія.
- Наші випускники одержують документ про базову середню освіту встановленого зразка, - розповідає директорка школи-інтернату Тетяна Олександрівна Неткова. – Потім вони можуть далі навчатися у вузах І-ІІ рівнів акредитації. Наші вихованці вступають до Київського економічного технікуму, Донецького технікуму промавтоматики, Київського естрадно-циркового училища, Житомирського коледжу з ремонту складнопобутової техніки, Херсонського медучилища та інших навчальних закладів, де є групи для глухонімих студентів. Ми переконуємо дітей у тому, що їм потрібна професія, потрібна робота, потрібне своє коло спілкування, що формується, як правило, у великих містах.
У березні Кабінет Міністрів ухвалив постанову про комплексний розвиток Українського Придунав’я. Крім розвитку морегосподарського і транспортного комплексів, будівництва ліній електропередач і багатьох інших об’єктів виробничого призначення, програмою передбачено вирішення цілої низки соціальних питань, що дуже важливо. У Болграді планується побудувати новий корпус для школи-інтернату, на що буде виділено понад 4 млн гривень.
Хочеться наголосити: Болградський інтернат гідний такого подарунка. Наприклад, у цьому навчальному році 5 його вихованців стали чемпіонами України з вільної боротьби і, таким чином, вивели Одеську область на перше місце. У вересні вони поїдуть на спортивні збори до Євпаторії і будуть зараховані в резерв Параолімпійських ігор. А 17-річний випускник інтернату Микола Іванов із села Жовтневого Болградського району, якщо виявить характер і далі займатиметься спортом, неодмінно стане чемпіоном світу з вільної боротьби. Це в один голос стверджують усі фахівці.
м. Болград
