Народний депутат України В.А. Калінчук не потребує особливих рекомендацій. Його добре знають у кожному районі нашої області, де він не раз побував за багато років своєї роботи на керівних посадах.
І сьогодні він не зраджує свого правила: при першій же нагоді приїздить до свого округу, зустрічається з виборцями, відповідає на їхні запитання, допомагає тим, хто цього гостро потребує.
У Верховній Раді його характеризують як людину ерудовану і розважливу. І ще відзначають в ньому «сивину, мудрість, досвідченість і людяність». Це можуть підтвердити і виборці вже колишнього 144-го Роздільнянського округу.
– Василю Антоновичу, про Ваші справи в окрузі багато говорять і пишуть. Нам доводилося чути про це і під час відряджень до районів області. І все-таки читачі чекають Вашого особистого слова, Ваших оцінок ситуації на селі.
– Я належу до тих народних депутатів, для яких становище «слуга народу» не є якимось старим рудиментом, від якого вже багато парламентарів давно відмовилися, вважаючи себе лише законотворцями.
Та й як може бути інакше, коли люди у тебе вірять і чекають від тебе допомоги. Скажімо, лише з листами і заявами до мене звернулося 1247 чоловік. А якщо врахувати, що багато звертань мали колективний характер, то можна говорити, що кількість заявників перевищило 12 тисяч.
Прохання, звичайно, бувають різні. Але іноді вони просто потребують негайних заходів, коли на роздуми даються лише дні і години. Ідеться про здоров'я і порятунок життя дітей і стареньких. Це особлива мить у моїй практичній депутатській діяльності. Тут я намагаюся використовувати всі свої можливості і доступні засоби. Сам телефоную до спеціалізованих лікарень, клопочуся перед органами соціального захисту, турбуюся про транспорт. Але все це мене не обтяжує. А врятоване життя варте і більшого.
Ідеться не про один-два епізоди. За роки депутатської діяльності у цій каденції було вжито заходів для порятунку життя 28 дітей і 72 малозабезпечених громадян області.
А якщо говорити про довготермінові справи, то вони продиктовані нинішніми потребами села. Якщо підсумовувати зроблене за це скликання, то вийде така статистика. За моєї участі і допомоги відремонтовано 250 кілометрів доріг, завершено роботи з електрифікації населених пунктів, які потерпіли під час стихійного лиха взимку 2002 року. Газ підведено до 27 сіл, «блакитне паливо» одержали 38 шкіл і дошкільних закладів, 11 лікарень і ФАПів, придбано 21 комп'ютерний клас і 9 шкільних автобусів, 12 спецавтомашин «швидка допомога».
На щастя, цей перелік можу продовжити. Але нехай за мене скажуть люди, мої виборці. Хоча я усвідомлюю, що зроблено далеко не все, і перед багатьма з них я ще у великому боргу.
– Ми знаємо, що кожен із семи районів не був обійдений увагою. Але це все-таки одноразові заходи, які проблеми в цілому не знімають. І наші села сьогодні потребують зовсім іншого до себе ставлення на рівні держави. Чи не так?
– Так, справа на жаль, стоїть саме так. Ситуація на селі продовжує залишатися складною. Зміни, що намітилися було, знову у минулому році були загальмовані багатьма невмілими акціями Міністерства аграрної політики, інших державних відомств. Створюється враження, що це Міністерство і створене для постійного породження всіляких криз: м'ясної, цукрової, зернової та інших. Навіть коли селяни вирощують високі врожаї, вони не можуть під кінець року звести кінці з кінцями, отримати оборотні кошти на найнеобхідніше.
Зрозуміло, що тут потрібно не лише говорити, але і діяти. І наш Комітет з питань аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради зробив не одну спробу змінити ситуацію. Особисто я брав участь у розробці 37 законів і 17 постанов, що були зареєстровані у парламенті. Але терміни розгляду і затвердження багатьох з них наближаються дуже повільно. Хоча і доводилося часто виступати на засіданнях сесії і нагадувати про необхідність ухвалення цих документів. І все-таки п'ять законів було ухвалено. Всі вони мають прямий стосунок до проблем сільського господарства, життя села.
Та й самі назви документів багато що скажуть жителям області. Ось деякі з них: «Про захист прав покупців сільгоспмашин»; «Про виноград і виноградне вино», «Про м'ясо і м'ясопродукти», про зміни у Законах «Про податок на додану вартість» (у частині реалізації сільгосппродукції) і «Про зерно і ринок зерна в Україні» тощо.
– У нас, коли говорять про село, то часто мають на увазі лише виробничу сферу. Але ж там живуть люди, у них є серйозні соціальні проблеми. Ваша думка з цього приводу?
– Сьогодні наше село просто гине на очах. Щороку з карти країни зникає до 50 населених пунктів. Я дуже ревно ставлюся до того, як розвиваються сільські території. Як людина, яка виросла у селі, пропрацювала там майже 40 років. який сам місив там багнюку, коли був головою колгоспу і ходив на ферму по багнюці щодня. Хіба я можу бути спокійним, коли за всі роки незалежності України лише цього року вперше були виділені гроші на будівництво доріг між селами.
Хіба я можу бути спокійний, коли лише третя частина сільських населених пунктів газифікована?! Коли в країні числиться до тисячі шкіл-довгобудів?!
Ось чому люди ідуть із села. У пошуках роботи, більш кращої долі для своїх дітей. Вони цілком обґрунтовано не хочуть жити там, де немає ні школи, ні газу, ні питної води, ні лікарні, ні пристойної дороги.
Мені нещодавно зателефонував один мешканець із села Демидове Любашівського району, де я колись працював головою колгоспу, і слізно попросив: «Ви якось нашим керівникам підкажіть, щоб автобус заходив до нашого село хоча б двічі на тиждень». Не щодня, а лише двічі на тиждень!..
Ось чому я не можу спокійно говорити на цю тему, а тим більше спостерігати за станом справ на місцях. Можете сприймати це як пишномовні слова, але я вважаю, що українське село – це колиска нації. Воно відрізняється від сільських поселень Німеччини, Франції, Великої Британії, США, Італії. У нас села зберігають наші народні традиції, культурні звичаї, обряди. Все там зберігається, і звідти ми все це беремо. Навіть вишиванку ми звідти веземо.
– Що ж робилося і робиться вашим Комітетом, фракцією Народної партії, для порятунку села?
– Цього року, я гадаю, наша фракція досягла певного результату. Ми все-таки домоглися збільшення дотації з державного бюджету для сільських районів. Тепер вони зможуть витрачати кошти не лише на заробітну плату, але і на обладнання для шкіл і лікарень, виконати інші роботи щодо благоустрою.
Знову ж, на настійну вимогу нашої фракції було закладено до державного бюджету 450 мільйонів гривень на будівництво доріг, газифікацію сільських населених пунктів, будівництво водопроводів. Одещина теж одержала свою частку. І, наскільки мені відомо, зараз іде формування списку таких об'єктів.
Звичайно, і саме село повинне розвивати свою економіку, формувати самодостатній бюджет, розширювати свою інфраструктуру, залучати інвесторів – своїх і закордонних. Як я вже говорив, щодо нашого законопроекту «Про інженерне забезпечення», для відновлення машинно-тракторного парку одночасно необхідно 22 мільярди гривень. Держава, на жаль, таких коштів одразу виділити не може. Але частину їх можна одержати за рахунок здешевлення вітчизняної техніки, лізингу, а частину повинні скласти інвестиції. А останні прийдуть лише тоді, коли буде чітка законодавча база.
А село наше може працювати на повну потужність. Я вірю, що воно буде виробляти достатньо продукції, тому що наші ресурси залишаються досить значними. І не лише для внутрішнього ринку, але і для зовнішнього. Причому, це стосується не лише зерна і соняшнику, але і м'яса, молока та іншої продукції. Потрібно тільки над цими проблемами працювати ґрунтовно, керуючись законами ринку, а не мінливими сьогохвилинними політичними інтересами.
І ще. Потрібно прищеплювати жителям країни повагу до сільського трудівника. Це повелося ще з тих недалеких часів, коли слово «колгоспник» стало майже лайливим. Сьогодні ставлення до сільгоспвиробника не набагато змінилося. Він страждає у першу чергу при всіх ситуаціях у країні.
Давайте вчитися у Данії, де люди, які працюють у селі, мають спеціальну форму. А якщо вони приїздять до міста, то з ними всі вітаються, чим висловлюють свою подяку за їхню важку працю. А вона саме така. І не лише у нас. У Німеччині селянин теж встає о 5 годині ранку і працює дотемна, не знаючи вихідних.
Та й ще одна особливість є, з якою мало хто рахується. Сільськогосподарське виробництво – це цех під відкритим небом. І багато що сьогодні тут залежить від погодних умов. А вони цього року зовсім не прихильні до селян. Багато озимих, виноградників та інші насадження не витримали сильних морозів.
– Ви у списку кандидатів у депутати від «Народного блоку Литвина» йдете дев'ятим. Є всі підстави гадати, що працюватимете у парламенті ще одне скликання. У зв'язку з цим, які у Вас плани на нову каденцію?
– Я вважаю, що потрібно ухвалити низку законів, щоб по-справжньому запрацював Земельний кодекс. Зараз багато, і не без підстав, ведеться розмов про те, що земельна реформа пробуксовує і дала багато негативних результатів. Потрібно і тут наводити порядок на законодавчому рівні.
Зокрема, не можна знімати мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення з січня 2007 року. У країні ще не розібралися до кінця з оцінкою землі, не до кінця відпрацьовано земельний кадастр, не створено земельний іпотечний державний банк, який би відслідковував рух земельних ділянок.
У багатьох країнах, де така земля вже є товаром, допускається максимум 1,5 відсотка її руху в рік. Тому що існує законодавча база, яка не дозволяє купувати і продавати землю лише на особистий розсуд. Затверджено певні умови: кому продавати, за яку ціну, і що там згодом вирощуватиметься.
У Німеччині, наприклад, батько не може передати землю у спадщину навіть своєму синові, якщо той не є фахівцем сільського господарства, якщо у нього немає практики роботи у фермерському господарстві протягом року, немає позитивної характеристики і згоди кваліфікаційної комісії. А тепер порівняйте все це з нашою вакханалією, де землею займаються всі, кому заманеться. Отож роботи – непочатий край.
Крім того, наш Комітет розробив досить актуальну програму «Село – для кожного, кожен – для села», де поетапно на 10 років розписано план сільськогосподарського виробництва в Україні. Потрібно домогтися її ухвалення Верховною Радою, а потім – і реалізації кожного її положення.
Є й інші плани. Особливо щодо розвитку соціальної інфраструктури села. Це будівництво нових шкіл, медичних установ, осередків культури. Це газифікація сіл та їх «сполучення» дорогами з твердим покриттям. Залишається актуальною ситуація із забезпеченням сільських населених пунктів питною водою. А таких понад 1200. З них 170 – в Одеській області.
Ось де потрібно докласти сили і кошти. А виголошувати гасла таких, як «Рік села», і одразу забувати про них – це просто передвиборний піар.
Щоб все задумане здійснилося, і мешканці села по-справжньому відчули про себе конкретну турботу, нам необхідно створювати солідну і впливову депутатську фракцію. І вона обов'язково буде. Авторитет нашого «Народного блоку Литвина» зростає у виборців буквально з кожним днем. Тому що люди на конкретних прикладах бачать, хто по-справжньому піклується про них, турбується про стабілізацію обставин у країні, відстоює її інтереси на міжнародному рівні.
Згадую, у парламенті третього скликання нас, аграрників, було всього 10 чоловік. Але і тоді ми були помітною силою. Зараз наші представники мають свою фракцію, багато хто входять до складу нашого Комітету.
Після нових виборів, вірю, нас стане значно більше. Тоді ми зможемо, нарешті, ухвалювати саме ті закони, які захищатимуть інтереси мешканців села, тих, хто виробляє продукцію на полях і фермах, трудиться на благо і процвітання України.
Сергій НІКОЛАЄВ
Сплачено з фонду депутата Верховної Ради Україниx
