Одеські берегові схили зсуваються в море. Цей факт давно переріс у нерозв’язну проблему. До неї із змінним успіхом підступалися попередні команди керівників міста. Тепер вона у спадок перейшла до начальника управління інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя Володимира Соколова.
Йдучи вздовж берега, можна через кожні 500 м побачити виходи із штолень, через які відбувається скидання грунтових вод самопливом у море. Це великі обсяги води. Наприклад, через шахту для стоку на Ланжероні проходить майже 350 куб. м/год. Води у міському підземеллі збираються також і з продірявлених каналізаційних систем і водопровідних труб. З цієї причини наші катакомби, які проходять під вулицями, залиті іноді до самого склепіння. Зараз “Інфоксводоканал” вживає заходів, щоб скоротити кількість витоків. І це мало свій ефект: рівень води в катакомбах почав падати приблизно на 15 см на рік. По деяких навіть можна пропливти на човні. І все ж три чверті їх становлять собою глибинні озера, від яких розм’якшується і поступово розпадається камінь-черепашник.
Як сказав В. Соколов, трапляються такі чудеса, як, наприклад, підземна галерея, що не знати звідки взялася в Цегельному провулку (Кирпичный переулок), якої немає на жодній карті. Гончарна кладка тягнеться на 350 метрів з легким ухилом в бік моря, що явно мусить забезпечувати стік. Однак, галерея “під зав’язку” заповнена водою. Її виявили, коли в неї провалилося велике дерево. Знайдено невідомий досі хід під Французьким бульваром. Такі дос¬ліджувані об’єкти тільки підвищують ризик підмивання грунту з руйнівними наслідками для розташованих на ньому будинках. Звичайно, потрібен ремонт. Зокрема штатним штольням. За інформацією, зібраною в управлінні, сповзання схилів триває, за невеликий проміжок часу висота берега зменшилася на 5 см. Але це вже вважається нормальним показником.
Щоб процес осідання міста в море не прогресував, потрібно відновлювати штольні, які від цих зрушень грунту буквально переломлюються. Або зміщуються по горизонталі. І це перекриває вільне витікання підземних вод.
– Торік КП “Прохідник”, де персонал набрано з колишніх шахтарів, повернув до колишнього експлуатаційного стану 8 штолень, розташованих на ділянці від Ланжерона до Отради, – говорить В. Соколов. – Але, за проектними підрахунками, реконструкція всього водознижуючого господарства має коштувати 10 – 12 мільйонів гривень.
Крім того, потребують ремонту спе¬ціальні свердловини, у яких стоять вертикальні труби, які теж сприяють збиранню вод, що стікають у простір під містом. Усіх їх 360. Через зміщення шарів грунту вони забилися глиною, піском і практично не здатні функціонувати. Труднощі, а в більшості випадків – неможливість відновлення штолень, пов’язані з тим, що багато свердловин опинилися сьогодні розташованими на прибережних ділянках, проданих у приватні руки. Звичайно, ніхто з власників особняків ні за які коврижки не дасть згоди на проведення свердлильних робіт на своїй землі.
З подальших пояснень випливало, що проект включає в себе також зміцнення схилів вбитими палями. Їх потрібно загнати в землю на глибину 36 м. Коштів на це немає. Вихід можливий у прийнятті пропозиції відомої в Одесі грецької будівельної компанії “Міханікі – Україна”. Її господарі уподобали схил над яхт-клубом і мають намір спорудити там свої котеджі. Або будинки для постійного мешкання. Вони гарантують, що одночасно схил буде зміцнено. Згідно з новими технологіями, яких 3 роки тому ще не було взагалі, греки беруться просвердлити заглиблення під палі діаметром 2 м і завдовжки 100 м. Більше того, вони вважають, що надійніше споруджувати будови в нижній частини схилу, виходячи з міркувань протизсувної на¬дійності. На словах – гарно і переконливо. Проте чи врятує все узбережжя від опускання в море зміцнення одного тільки його фрагмента? Тим більше, що одесити вже надивилися, як компанія безглуздою і кострубатою архітектурою своїх будов спотворила історичну частину міста. Немає підстав гадати, що вона змінить свій стиль і ушляхетнить красою один із найкращих закутків Одеси, де до того ж проходить єдина в місті траса здоров’я. Цікаво також знати: якщо зелена зона – наш золотий фонд, то для кого? Адже, як відомо, інвестори працюють на свій інтерес. Тому їх залучення – не панацея, а скоріш гірка необхідність. Що здобудуть від цього місто й держава? Добре було б почути відповіді на ці запитання, а потім винести тему видозміни узбережжя на загальне обговорення.
А втім, першочерговим завданням є захист берега від хвиль з мористого боку. Наша суцільна лінія хвилерізів себе в цьому значенні не виправдовує. Не виправдана і її відсутність, наприклад, у Чорноморці, де прибій вимиває тисячі кубометрів піску. Так, за даними управління, за останні 35 років на пляжі було висипано 3,5 млн кубометрів піску. Тепер його залишилося максимум 30%.
Знайшлася голландська компанія, яка запропонувала обстежити пляжі для того, щоб видати рекомендації щодо дієвого берегового захисту. Вона теж готова розробити проект нового хвилерізу. Його особливість мусить полягати в тому, що споруджена стінка буде не суцільною, як попередня, а переривистою. Причому секції бар’єра становитимуть собою не бетонний моноліт, а складатимуться з навалених гранітних блоків. Це забезпечить циркуляцію води і дозволить обжити каміння молюскам, що, як стверджують екологи, позитивно позначиться як на чистоті води, так і на розвиткові морської фауни всієї Одеської затоки.
Як сказав В. Соколов, місто виділило на дослідження 300 тис. гривень. Ще 130 тисяч воно має знайти для проектування каналізації у Чорноморці. Далі система берегозахисту зміщуватиметься до Великого Фонтану. Виглядає все багатонадійно. Проте господарський бік, тобто скільки коштуватиме втілення проекту, який очікується від його впровадження економічний ефект, термін окупності будівельних робіт, – все це не було висвітлено. І, нарешті, на яких умовах буде укладено договір про співпрацю? Для аналізу все ж хотілося б знати: яка вигода голландцям рятувати одеське узбережжя?
