Ці молоді люди – усміхнені, симпатичні, добре одягнуті – кожного дня приходять до нас у дім з екранів Одеського телебачення. Вітаються й повідомляють новини – гарні й не дуже, смішні й сумні. Мені завжди було цікаво дізнатися, як живуть, чим дихають телеведучі поза «блакитним екраном». Отже, широким планом – Ганна Шиманська, Роман Стебельце, Олександр Вєтров.
– Ваші перші дитячі враження від телевізора?
Г.Ш.: – Заставка програми “Время” з ракетою, що летить навколо Земної кулі, – намагалася повторити обертання нашої планети.
Р.С.: – “Вечерняя сказка” з Хрюшою та Степашкою.
О.В.: – Дитячі? Телебачення для дитини – це та чарівна коробочка, в якій водяться мультики, кіно та заборонений батьками для перегляду нічний час.
– І ось одного чудового дня над вами блиснула блискавка: “Буду диктором!”...
Г.Ш.: – Ні, зовсім не так. Ще в студентські роки влаштувалася на посаду адміністратора на державному телебаченні. З цього все й почалося...
Р.С.: – Блискавка? Спочатку невеличкий спалах... Працюючи на обласному радіо, одержав пропозицію від одного із одеських каналів. Причому одразу кинули на резонансну подію.
О.В.: – Долею випадку мене неодноразово брали до телеекранів у різних іпостасях: у розважальних програмах, у ранковому телешоу, але серйозно про телекар’єру навіть у ті миті не замислювався! Ну, було собі й було! Що ж стосується роботи диктора... Все сталося, як і належить у таких випадках, цілком несподівано!
– Пам’ятаєте свій перший ефір?
Г.Ш.: – Це було жахливо (сміється). 2 вересня, у День знань, мені було доручено придумати й озвучити у прямому ефірі привітання. Переживала жахливо, але в мене була відмінна “група підтримки”: Кім Борисович Каневський, режисер Люба Попова. І дебют вдався!
Р.С.: – Не повіриш – не пам’ятаю! Натомість проби відклалися у пам’яті. Текст ще сам собі писав українською мовою... А відпрацював спокійно, без нервів та суєти.
О.В.: – Викликають на перший прямий ефір, відступати вже нікуди, руки тремтять, ноги тремтять, паніка!!! Грим накладено, текст готовий, я в студії! Три, два, один – поїхали! Забуваючи від хвилювання робити розстановки та смислові паузи, я відтарахкотів свій перший випуск новин.
– До виходу в ефір – декілька хвилин. Як Ви себе налаштовуєте?
Г.Ш.: – Все забути, нічого не “заносити” з собою. Вірити в себе: “Я найчарівніша та найрозумніша!” Не повіриш – і глядач тобі не повірить.
Р.С.: – Та мені й не треба налаштовуватися. Слова “прямий ефір” – краща мотивація!
О.В.: – Завжди повторюю уголос декілька складних скоромовок, щоб не з’їдати звуки у складних словах, і – не судіть суворо – кривляюся в камеру й балуюся, як дитина, щоб розрядити обставини! Коли веселіше в студії, працюється легше!
– А що може вивести Вас із себе перед початком роботи?
Г.Ш.: – Різні технічні неполадки. Але одразу себе заспокоюю: “Це не від мене залежить, не треба нервувати!”
Р.С.: – Власна помилка. Раніше злився на себе, і це було помітно. Зараз навчився приборкувати емоції.
О.В.: – Я сам по собі вдачі більш ніж стійкої! Погоджусь із Ганною: вивести з себе нас можуть будь-які робочі дрібниці. Наприклад, забудуть увімкнути кондиціонер в студії, коли на вулиці спека. А ти у костюмі, і грим починає по тобі “повзти”...
– Можете згадати якісь нестандартні ситуації, кумедні випадки у вашій роботі?
Г.Ш.: – Під час ефіру колеги літачки пускали. Якось один веселун почав плавно рухати шваброю мій стілець, і до кінця випуску я опинилася десь у кутку. Одного разу, затнувшись, махнула рукою і почала над собою сміятися. У прямому ефірі! Чекала на догану, але “пронесло”.
Р.С.: – У мене є характерний жест в кінці програми – з ручкою і ковпачком. І одного разу ковпачок вискочив з пальців і покотився по столу. Цей звук здався мені гуркотом каменепаду! Не втримався від сміху. Слава Богу, що пішла заставка.
О.В.: – Був такий випадок. У кадрі диктор сидить за столом в костюмі – весь такий гарний! Було спекотне літо, і я прийшов на роботу в шортах. Перед виходом в ефір перевіряють, як ти в кадрі розташований (два плани: загальний і широкий). І ось починається випуск, причому із загального плану, я вітаюсь, а з-під столу стирчать ноги у літніх тапочках!
– Відчуваєте популярність?
Г.Ш.: – Ні, як не дивно! На вулицях дуже рідко впізнають, хіба що інколи, вдивляючись, кажуть: “Десь я вас бачив...”
Р.С.: – Практично ніколи. Все ж стиль одягу дуже нас змінює.
О.В.: – Я жену від себе думки про якусь публічність! Це всього лише заняття, яке доставляє мені задоволення! А якщо говорити про міру “впізнання”, то її стає все більше.
– І все ж для мене телеведучі – люди “з того боку”, як би з іншого світу. Охи-ахи, компліменти, лестощі... Не було запаморочення від успіхів?
Г.Ш.: – Не було. Тому що я схильна до самоіронії, а це відмінні ліки від “зіркової хвороби”. Можу “впливти” до редакторської і заявити: “Зірка” бажає кави!” і всі дружно розсміються.
Р.С.: – Тимчасове “задирання” носа траплялося, коли мою роботу оцінювали професіонали з великої літери. Одного разу телефонував на центральний канал, відрекомендувався, і співрозмовниця згадала мене – точніше, мої репортажі.
О.В.: – Я потрапив на ТБ з більше, на мій погляд, підданого всілякій зірковості радіоефіру, а на радіо – із КВК, то ж навіть якщо й були ознаки захворювання у минулому, всі щеплення було зроблено, і я абсолютно чистий і здоровий!
– Чи є у Вас близькі люди, чию думку, нехай навіть і негативну, Ви цінуєте?
Г.Ш.: – Чоловік. Щоправда, він має стосунок до ТБ. Для мене взагалі цінна думка людей, які розбираються у “телекухні”.
Р.С.: – Кохана дівчина. Вислухаю, посміхнусь і скажу: “Так, ти права!”
О.В.: – Безсумнівно! Але це не мати, й не тато! І не дівчина! Є в мене критик-координатор з досить певним впливом! Ось так!
– Ви всі пройшли школу роботи на радіо. Це допомогло у телекар’єрі?
Г.Ш.: – Безумовно! Ритм роботи в ефірі, досвід подачі матеріалу “з коліс” – дякувати радіо за це!
Р.С.: – Завдяки радіо розвинулася моя мова. Повір, обличчя для ТБ ”підлаштувати” легше, аніж мову! Не кажучи вже про голову і її зміст...
О.В.: – Я вважаю цю школу безцінною! Робота саме у таких прямих ефірах як радіо, так і ТБ, – це щось унікальне й заворожливе! Нескінченний виклик самому собі і оточуючим!
– Хто з відомих телеведучих найбільше Вам імпонує?
Г.Ш.: – Наталка Мосейчук, Іванна Каберник.
Р.С.: – Ігор Слісаренко, з російських – Володимир Соловйов (“НТВ”).
О.В.: – Ігор Моляр, Лев Новоженов, Андрій Доманський, Людмила Добровольська.
– Настанова тим, хто хоче стати диктором.
Г.Ш.: – Проявляйте ініціативу! Підбирайтеся ближче до телебачення. Не важливо, ким там починати – хоч кур’єром! Якщо у вас є Божа іскра телепрацівника – це обов’язково помітять!
Р.С.: – Треба: а) хотіти і б) робити. Найголовніше – зрозуміти, чого хочеться – слави, грошей чи праці. Коли все “в комплекті” – це ідеал. Але головне – праця.
О.В.: – Додам, що необхідно постійно над собою працювати: “дивитися по сторонах”, розширювати кругозір, багато спілкуватися із різними людьми, не боятися запитувати й дізнаватися про нове! Дуже важливо читати вголос! Ну, й купити книжку скоромовок!
