Застати голову Ренійської районної ради Володимира Васильовича ЧУМАЧЕНКА у кабінеті нелегко. Хіба що у вихідні – працює з документами. Або раненько – професійна звичка колишнього спеціаліста сільського господарства вставати на світанку. А хто рано встає…

– Володимире Васильовичу, цього року у Ренійському районі буде газифіковано останнє село – Лиманське. Про таке благо багато людей лише мріють…

– Так, нам залишилося прокласти 1200 метрів труб. Фінансування цих робіт – 1,3 мільйона гривень – у Держбюджеті передбачено. Кілька років тому у Лиманському було споруджено нову школу, цього року ми забезпечимо її індивідуальним опаленням на природному газі. Цими днями, до слова, відкриваємо черговий об'єкт – котельню у дитячому садку села Долинське, відтепер він працюватиме цілорічно.

– Нещодавно було здано в експлуатацію першу п’ятиповерхівку для потерпілих від повені, але потрібно спорудити ще три будинки. Поки що на будівництві руху немає.

– Не хвилюйтеся, у Держбюджеті передбачено 5,4 мільйона гривень на завершення всіх робіт. Набагато складніше було працювати торік, коли грошей не тільки не виділили – об'єкт навіть не включили до плану будівництва!

– Виборами захопилися…

– Була єдина можливість споруджувати будинки у Рені – перерозподілити 30 мільйонів, що були передбачені для області в цілому. У Роздільної «позичили» 2 мільйони, у Теплодара – 500 тисяч, велику суму забрали з Кілійського району, де планувалося будувати водопровід, але не було проекту.

– От що означає нерозторопність влади на місцях…

– Так, я б розбився, але гроші із свого району не віддав! Ми дуже вдячні обласній раді й особисто Миколі Леонідовичу Скорику за розуміння і підтримку. За пропозицією облради Кабмін ухвалив розпорядження про перерозподіл фінансування. А поки ми в Києві оформляли всі необхідні документи, щоб справу зрушити з мертвої точки, обласний бюджет виділив 1,2 мільйона. Спасибі підрядчикові – ЗАТ «Південьбуд», який вкладав в об'єкт свої кошти.

– Так, торік було зроблено неможливе: посеред фінансового року «викроїли» 5,3 мільйона і встигли їх освоїти.

– Прикро, коли бюджетні гроші неправильно розподіляються, розпорошуються по дрібницях. Треба ставити одне завдання і розв’язувати його. Саме така тактика прижилася у нашому районі з питань газифікації. І ось результат: цього року ми переводимо на індивідуальне опалення на природному газі останні дві школи. Індивідуальне опалення є в районній лікарні, у всіх міських і багатьох сільських дитячих садках. Газифіковані також Школа мистецтв, Центр дитячої творчості, районні Будинок культури, музей, бібліотека. Наприкінці минулого року за рахунок обласного бюджету встановлено опалення на природному газі у трьох сільських Будинках культури.

– Відмітна риса Ренійського району – стабільність у сільському господарстві. Немає випадків, щоб базове сільгосппідприємство дійшло до ручки, збанкрутувало, щоб шукали інвестора в Одесі або Києві, який приїде з тугим гаманцем і сіятиме. А потім, звичайно, продасть врожай, прибуток – до кишені, і згадуй його, як звали.

– Демократія – демократією, але не завжди люди можуть побачити людину з якостями керівника, здатного виробити тактику і стратегію, поставити завдання, послідовно і принципово йти наміченим шляхом. Наш народ, на жаль, дуже просто «купити» популістськими прожектами. Нещодавно, наприклад, складна ситуація склалася у селі Котловина. Один з фермерів почав обіцяти золоті гори: нібито він знайшов інвестора, який готовий дати 1 мільйон гривень для того, щоб посадити тисячу гектарів виноградників. Я сказав: добре, нехай на звітно-виборних зборах буде дві кандидатури. Запитую фермера: де ж ти візьмеш робочі руки, щоб обробляти стільки плантацій, адже знадобиться як мінімум 500 виноградарів? Говорить, з інших районів робсилу возитиму… В результаті 99% акціонерів проголосували за М.М. Маринова. Так, не все гладко у цього керівника складається, але Микола Миколайович зберіг виробничу базу, тваринницькі ферми, підприємство працює, виробляє продукцію.

– Кілька років тому Вам вдалося переконати мешканців Долинського у тому, що їм потрібен інший керівник.

– Якщо у колишнього голови навіть у приймальні підлога не була помита, про що ще можна говорити? На сьогоднішній день СВК «Долинське», яке очолив Ілля Дмитрович Келіогло, стабілізувалося. Вирощують сортове насіння озимих культур, серйозно займаються виноградарством, в усьому допомагають сільській раді, школі, дитячому садкові. Хіба ми не правильно зробили, змінивши керівника?

Мені подобається стиль роботи Валерія Семеновича Гордієнка, який очолює СВК «Світанок», Михайла Георгійовича Кокоша, керівника СВК «Новосільське» – вони постійно перебувають серед людей. Я переконаний, що і районне керівництво постійно повинно бувати у трудових колективах – у кабінеті засиджуватися нічого. Так, часом тобі гіркі слова скажуть. Але рано чи пізно ці гіркі слова все одно тебе наздоженуть.

– Володимире Васильовичу, чотири роки Ви працювали головою Ренійської райдержадміністрації, зараз очолюєте райраду. Що головне у роботі керівника?

– Потрібно лише одне – працювати спільно. Якщо до мене до кабінету заходить сільський голова і голова сільгосппідприємства і в один голос говорять про те, що треба зробити для села той чи інший об'єкт, у мене душа відкривається їм назустріч. Але ж є приклади, коли керівники один з одним нишком воюють – замість того, щоб спільно трудитися на благо людей. Злагода повинна бути на всіх рівнях – на районному, обласному і державному. Злагода повинна бути у колективах, і тут, як приклад, мені хочеться навести дитячий садок у Нагірному. Так, там немає опалення, садок сезонний, але колектив самотужки робить ремонт, всюди чистота і порядок, двір потопає у квітах. Бачачи таке ставлення до роботи, ми ухвалили рішення цього року газифікувати садок, на що заклали у районному бюджеті 163 тисячі. А оскільки будинок дуже великий, то тут знайдеться місце і для бібліотеки, і для амбулаторії – всі взимку будуть у теплі.

– Не хочеться говорити про політику, але каміння, як і раніше, летить, і хвилі доходять до самої далекої провінції. За таких умов, мабуть, дуже важко працювати.

– Я дуже стурбований майбутніми виборами. Гадаю: звідки візьмуть гроші? А раптом вріжуть з газопроводу на Лиманське? Не дай Боже зірветься фінансування будинків, – як ми людям в очі дивитимемося? А що дадуть вибори? Сторона, яка програла, все одно не погодиться з результатами. Давай знову голосувати? Скажіть, це рухає суспільство вперед? Ось вже кілька років ми боремося за те, щоб почалося будівництво автотраси у південному напрямку через Білгород-Дністровський. Залізничну вітку треба кинути на порт Рені. Це – державні інтереси. Ось над чим потрібно цілеспрямовано працювати.