“Про новий, отриманий для збирання кукурудзи причеп батько писав сину до армії із особливою теплотою. І було так тому, що дуже вже хотілося Карпу Олександровичу Муту, щоб повернувся Микола додому, до колгоспу імені Калініна, що в Жовтоярах…
Микола Муту став механізатором 16-річним. Стрімко вливалась, всотувалася в його душу хліборобська сила. Вона і змусила хлопця повернутися із армії до землі, знову вирощувати хліб. На той час у колгоспі вже готувалися перейти на передову технологію вирощування кукурудзи. І ця очікувана велика справа захопила Миколу з головою. Коли настав час, батько – ланковий і син – групкомсорг пішли поруч, підставляючи плече один одному. Індустріальний метод вирощування качанистої себе виправдав, і врожай виявився добрий: кожен гектар богарної (не поливної) землі дав по 57,8 ц кукурудзи з гектара. За цей успіх ланка Карпа Олександровича була удостоєна заснованого в районі перехідного призу “Золотий качан”…
Так писала на початку 80-х про династію механізаторів Муту районна газета.
Але справжня слава і повага прийшли до Миколи Муту дещо пізніше. Коли він сам очолив загін кукурудзівників, які боролися за 100-центнерний врожай кукурудзи на поливних землях. Сам же рух очолили Антон Жеков із колгоспу імені Димитрова та Антон Мардар із колгоспу імені Татарбунарського повстання – обидва Герої Соціалістичної Праці. Так що Миколі Муту було у кого навчатися. Працелюбство і цілеспрямованість молодого кукурудзівника значною мірою сприяли тому, що очолюваний ним загін став одним із найкращих у районі. За високі показники у вирощуванні цієї просапної культури Муту-молодшого було обрано делегатом чергового з’їзду ВЛКСМ, який проходив у Москві.
Нині Микола Карпович Муту так само трудиться механізатором. Тільки тепер не у колгоспі, а у ПП “Віпаж”. Голова цього сільськогосподарського підприємства Іван Іванович Токмак розпочинав свою діяльність з Миколою на одному тракторі. Коли Миколі дали нового МТЗ і довірили очолити мехзагін з вирощування кукурудзи, Іван Токмак став оператором дощової машини в одній з ним бригаді.
Випадково мені пощастило зустрітися з обома у минулому році на районному святі, присвяченому Дню працівників сільського господарства. Микола Муту був у складі делегації передовиків свого господарства. На урочистих зборах його відзначили Почесною грамотою райдержадміністрації та районної ради і цінним подарунком.
Про ставлення до справи, професіоналізм Миколи Карповича Муту керівник “Віпажа” відгукується дуже високо. – Міжрядний обробіток просапних культур можна довірити тільки йому, – розповідає Іван Іванович. – Свого часу Миколу хотіли рекомендувати на звання Героя Соціалістичної Праці…
Батько Миколи Карпо Олександрович по праву пишався сином, навчав до землі ставитися з повагою, по-чесному. До глибокої старості він працював у колгоспі механізатором, а на заслуженому відпочинку – їздовим. Пішов з життя, дочекавшись онуків.
У Миколи Муту дві дочки і син. Сина також звуть Миколою. І він також працює механізатором – тільки у Білгород-Дністровському районі. І дружина Галина Леонідівна трудиться на ниві сільського господарства. З весни і до останнього осіннього дня, доки йдуть роботи у полі, готує механізаторам обіди.
Дружна сім’я. Династія справжніх працелюбів. Шкода тільки, що для таких, як Микола, нині не ті у сільському господарстві масштаби.
