Арнольд Файнзільберг, батько майбутнього письменника Іллі Ільфа, був одним із перших, хто у 1917 році, працюючи скромним бухгалтером в банку «Сибирский торговый дом» на вулиці Ришельєвській, біля оперного театру, перераховував нові одеські гроші...
З кінця Першої світової війни і протягом усієї громадянської війни Одеса неодноразово переживала хаос, голод, руїну. За цей період у нашому місті зміна влади насильницьким шляхом відбувалася не менше чотирнадцяти разів. Політична ситуація призвела до нестачі в країні й місті грошей. Тому одеська контора Держбанку узгодила акцію щодо випуску одеських грошей ("розмінні квитки міста Одеси"), які, як передбачалося, у будь-який час могли бути обміняні на державні.
Наприкінці 1917 року одеські друкарні надрукували перші п'ять мільйонів.
Одеський колекціонер К.С. Петровський розповідає:
– Розфарбування одеських грошей залишалося колишнім – "миколаївським": "трійка" була зеленою, "п'ять рублів" – синіми, "червонець" – червоним, а 25 та 50 рублів – блідо-зеленого кольору. Папір, на якому друкувалися одеські гроші, був без водяних знаків, але малюнок на них було нанесено багатобарвний. Обидві сторони розмінних квитків покривала захисна плівка. Одеські гроші прикрашали архітектурні сюжети, наприклад, будинок Міської думи, біржі. Автором малюнків був гравер, чех за національністю, Адамек. Окрім того, одеська влада випустила паперові розмінні марки вартістю 15, 20 та 50 копійок, які почали замінювати монети.
До кінця 1918 року було випущено одеських грошей на суму понад 220 мільйонів рублів. Вони й були в ходу аж до лютого 1920 року, коли білі війська залишили місто. Розмінні квитки міста Одеси користувалися попитом у Катеринославі (Дніпропетровськ), Миколаєві, Херсоні, Житомирі, Харкові. А знецінювання їх розпочалося вже з перших днів 1918 року.
Як писав Костянтин Паустовський, який мешкав в Одесі за цих важких для усіх городян часів: "В предместьях – на Молдаванке, Бугаевке, Слободке-Романовке, на Дальних и Ближних Мельницах – жило, по скромным подсчетам, около двух тысяч бандитов, налетчиков, воров, наводчиков, фальшивомонетчиков, скупщиков краденого и прочего темного люда". І треба сказати, що в одеських фальшивомонетників за тих часів, незважаючи на грізний напис на грошових купюрах: "підробка переслідується законом", була-таки робота.
На той час абсолютно усі гроші, щойно надруковані у друкарні, миттєво знецінювалися. Зарплату службовцям видавали цілими аркушами нарізаних купюр. Костянтин Паустовський згадував про зустріч із родиною жалісливих одеситів: "Мозер и его жена очень жалели меня, охали, напоили чаем и дали два больших листа денег (каждый по сто тысяч рублей). Я свернул их в рулон и пошел..."
У лютому 1918 року в Одесі з'явився колишній есер Муравйов, котрий став червоним командармом, штаб якого розташувався на залізничному вокзалі. Поруч розміщувалася контора Держбанку, куди місто мало перевести накладену Муравйовим данину. Термін було визначено трьома днями, а сума данини становила 10 мільйонів. Місто у великому поспіху надрукувало для Муравйова 10 мільйонів одеських грошей і ще два мільйони "на всякий подобный случай". 13 березня 1918 року "муравйовщина" благополучно закінчилася, і одесити зітхнули із полегшенням. Але одразу до міста увійшли німецько-австрійські війська... Нарівні із одеськими грошима почали "ходити" німецькі марки, австрійські крони. Як і раніше, розрахунки велися імперськими "миколаївками", тимчасовими "керенками", гривнями Симона Петлюри, які були солідного розміру й відмінної якості. Гірше виглядали карбованці, за винятком тисячної купюри. Їх називали "лебідь-юрчиками" за прізвищем директора "Державної скарбниці", чий підпис красувався на купюрі. Були в ходу білогвардійські "дзвіночки", на яких було зображено "Царь-Колокол". "В то время почти все деньги носили прозвища. Тысячные ассигнации назывались "кусками", миллионы – "лимонами". Миллиардам присвоили звучное название "лимонардов". Все мелкие деньги тоже носили неожиданные наименования. Особенно нежно одесситы называли бумажную мелочь в 30 и 50 рублей. Были одесские деньги с видом биржи, белогвардейские "колокола" и "ермаки", украинские карбованцы, сторублевые "яешницы", "шаги" и еще множество всяческих банкнот, чья ценность обеспечивалась сомнительным имуществом разных городов – от Крыжополя до Сосницы и от Шполы до Глухова" (К. Паустовський). Можливо, що наш Привоз бачив і гроші Нестора Махна, надруковані у Ростові й прикрашені таким написом "Гоп, куме, не журись, у Махна гроші завелись"...
Ніколи більше в Одесі не було в ходу одночасно такої кількості "грошової маси", й більше ніколи не друкувалися одеські гроші... У 1920 році до Одеси надовго прийшли радянські гроші.
Документальний фільм про одеські гроші готується до зйомок у Обласному гуманітарному центрі позашкільної освіти та виховання. У фільмі будуть використані матеріали із кіноархівів, музеїв, приватних колекцій, фондів ОДНБ ім. М. Горького.
