…Не секрет, що наші бібліотеки (і міські, і сільські) відчувають гостру потребу в найнеобхіднішому: повноцінному комплектуванні фондів, зручних приміщеннях, оснащенні сучасною технікою, створенні працівникам комфортних умов роботи, гідній оплаті їх праці тощо...
У випадку ж спецбібліотеки для сліпих і тих, хто погано бачить, НВО УТОСу, що на вулиці Отрадній, загальні труднощі треба помножити на властиві саме цій бібліотеці. У її фондах – понад шістдесят тисяч одиниць зберігання, з них тільки двадцять відсотків становлять книжки у звичайному для нас розумінні – плоскодруковані. Інші – «брайлевські» (видані рельєфно-крапковим шрифтом), озвучені – на рулонах і касетах. Обсяг однієї книжки за Брайлем – разів у десять, як мінімум, більше традиційної.
Незрячі люди не можуть самі користуватися каталогом, знайти потрібне видання на полиці. Виходить, для них це повинні робити бібліотекарі. Неважко уявити, у скільки разів зростає їхнє фізичне навантаження... Робота з озвученою літературою теж має свої особливості. Поводженню з магнітофонами, на яких прослуховуються касети, треба послідовно і терпляче навчити «користувачів». Узяті додому книжки треба допомогти запакувати, а іноді й проводити читачів до виходу (бібліотека розташована на другому поверсі). Доставляти з пошти важкі посилки із книжками допомагає актив бібліотеки. Багато часу і уваги потребує «паперова робота», тобто, звітність, яка тут складніша, ніж у звичайній бібліотеці. Про психологічне навантаження – розмова особлива: щоб співпереживати іншим людям, треба перейнятися їхніми проблемами.
Завідувачка бібліотеки Галина Олексіївна Сущенко працює тут двадцять шість років. За цей час зроблено величезну роботу. Довелося упорядковувати фонди. Приміщення було в жахливому стані, а ремонт, лише завдяки депутатам міськради О. Радковському і Б. Кауфману, був зроблений чотири роки тому. Меблями допомогли обзавестися колеги з ОДНБ імені М. Горького і Обласної наукової бібліотеки імені М. Грушевського. Щиру вдячність за підтримку у всіх починаннях виражають Галина Олексіївна Сущенко і бібліотекарка Катерина Єрмоліна голові обласної організації УТОСу Юрію Анатолійовичу Качановському, інструкторові облради УТОСу Івану Андрійовичу Куцопею, а також голові міської організації № 2 УТОСу Валерію Костянтиновичу Пилєву, який очолює бібліотечну раду.
…Може скластися враження, що робота в бібліотеці на Отрадній – суцільне подолання труднощів. Так, але не тільки, – на цьому тлі там відбувається багато такого, що викликає позитивні емоції і у працівників, і у читачів. Тому й розмова наша з Галиною Олексіївною вийшла у мінорно-мажорній тональності.
– Незважаючи на те, що роками немає грошей на комплектування, у нас є багато прекрасних книжок. Допомагають спонсори: міська рада, Рада миру, Припортовий завод, Одеський морський порт... Одного разу навіть американські мормони дали грошей на партію книжок. Крім того, – спасибі їм – ми безкоштовно одержуємо з Київського будинку звукозапису і друку УТОСу переважно українську класику та історичну літературу («брайлевську»). З Москви одержуємо у дарунок чудові книжки, також за методом Брайля. Судіть самі: Марко Твен, Джойс, Дюма-син, спогади Федора Шаляпіна, Достоєвський, Агата Крісті, Мережковський, Бунін – книжки найрізноманітніших напрямів.
Щоправда, «брайлевські» книжки зараз читають менше – опанувати цей метод важко. Надсилають книжки і на касетах – ми намагаємося знайти більш нову плівку і переписати. Загалом, не сидимо на місці – «крутимось». Ми по-братерському ділимося тим, що в нас є, з бібліотекою інтернату № 93 для незрячих дітей, до школи № 87 для слабкозорих передали багато озвученої літератури, чотири магнітофони. Зараз у Центральному правлінні УТОСу вирішується питання, щоб бібліотеки одержували обов'язковий екземпляр кожної книжки. У цьому випадку ми постаралися б його розмножити. Магнітофонів нам не заважало б побільше – зараз їх видають менше, ніж раніше.
На жаль, у деяких бібліотеках УТОСу в Україні говорять читачам: «Немає грошей, немає книжок...». Але ж невидющі 75 відсотків інформації одержують через бібліотеки. У нас же не просто бібліотека, а культурно-реабілітаційний центр: тут люди зустрічаються, спілкуються, ми проводимо «вогники», а якщо знаходимо спонсорів, то навіть із фуршетом. І люди отримують заряд бадьорості від радості спілкування. У нас є пункт видачі книжок на вулиці Варненській, наближений до місця компактного проживання і роботи невидющих. Там і Будинок культури УТОСу, з яким у нас тісна співпраця. Останнім часом ми вийшли на вищий рівень. У нас є друзі «утосівці» в інших містах. З Києва до нас приїжджали, з Львова – двічі, ми були у них одного разу і ще плануємо, якщо вийде. Гості привозять свою культурну програму, а ми показуємо свою. Так що, провадимо значну роботу в напрямі реабілітації невидющих і компенсації сліпоти. Реабілітація і компенсація відбуваються успішно лише тоді, коли люди, які проводять цю роботу, розуміють суть питання. Ми, за посадовими інструкціями, не повинні багато чого робити, але ми робимо. У нас більше тисячі читачів, і ми щасливі, що завдяки нашим книжкам і нашій роботі вони розкажуть таке, про що ще не знали навіть зрячі, тим самим завойовуючи їхню повагу, що дуже важливо. Наша бібліотека – одна з найкращих в Україні. Головне, що ми робимо свою справу так, як слід, – і при мінімумі штатів...
Послугами бібліотеки на Отрадній користуються не лише одесити, але й жителі області (її пересувні «філії» є в містах Котовську і Білгороді-Дністровському завдяки зусиллям ентузіастів – Б. Варецького, Т. Антоновій, В. Антонова та інших). І як добре, що перебуває вона відносно недалеко від залізничного вокзалу і автовокзалу «Привоз», – дедалі легше дістатися невидющим сільським книголюбам. Але (чи не парадокс?) зателефонувати до бібліотеки – проблема: тому що немає коштів на оплату, телефон знято. Невже знайти їх так само важко, як і привести в робочий стан опалювальну систему? «Це нереально», – вважає Галина Олексіївна. Ми зустрілися в один з перших по-справжньому морозних січневих днів. На моє запитання, «скільки ж можна витримати в такому холоді», Галина Олексіївна відповіла: «Двадцять шість років»...
По-різному можна оцінити роботу завідувачки за ці роки – Почесними грамотами (одна з них – від облдержадміністрації), преміями (Галина Сущенко – лауреат муніципальної премії імені К.Г. Паустовського), званнями (про присвоєння Г.О. Сущенко звання «Заслужений працівник культури України» керівництво УТОСу клопотало, але, на жаль...). А можна словами подяки від читачів, спілкування з якими не обмежується підбиранням необхідних книжок і проведенням масових заходів. З Галиною Олексіївною вони діляться новинами, радяться, читають свої вірші – таких, що пишуть, чимало. Один з них, Сергій Тюмкін, назвав Галину Олексіївну Сущенко «Отрадної вулиці відрада». Під її чарівність потрапляє кожен. А секрет його – у товариськості, життєлюбстві, життєвій мудрості, гуморі, компетентності. При тому, що долю Галини Олексіївни легкою не назвеш, вона сяє невичерпним оптимізмом, заряджаючи їм навколишніх. Зріднившись за чверть століття зі своїми друзями-читачами, їхніми бідами й радощами, вона розуміє їх, як ніхто інший.
– Нам треба працювати в такому напрямі, щоб розкрити зрячим світ невидющої людини. Вони такі ж люди – талановиті, такі, що подають гарні ідеї, виховують прекрасних дітей, багато дають суспільству, дарують частину своєї душі. А у видючих дещо закомплексована думка про них, як про людей, які нічого не можуть, нічого не знають, нічого не розуміють. Це неправильно і дуже образливо. Ставитися ж потрібно співчутливо і шанобливо.
…«Ви не лише бібліотекарі – ви наших душ лікарі» – у цих словах сутність такого відношення.
