Волинь віддавна була заселена східнослов’янськими племенами – волинянами, дулібами та бужанами (кінець VІІІ-ІХ ст.), тобто тими племенами, котрі вважаються корінними і нащадки котрих і досі становлять основу населення Волинського регіону України. Тривалий час, десь до середини ІХ століття, ці племена мали власний союз. Проте в середині ІХ століття Земля Волинська (назва походить від міста Волині, або Велині) виявилася прилученою до орбіти Великого князівства Київського, орбіти Русі-України, і почала становити значний регіон державного утворення.
Цей процес залучення до київської орбіти розпочався, власне, з походу в 993 році Володимира Великого на землю слов’янського племені ятвягів, що населяли межиріччя Західного Бугу і Німану; одного з племен Білої Русі, котрі згодом увійшли до генези білоруського народу. Підкоривши собі ятвягів, Володимир І прикрив волинян з півночі, і немовби крилом пригорнув до України.
Поява в цих краях київських гарнізонів одразу зблизила волинян і киян. Активізувався процес зближення ще й тому, що в 993 році Володимир І завдав поразки хорватам – слов’янському племені, що жило на Закарпатті. Річ у тім, що цей похід викликав значні ускладнення у відносинах між Польщею й Україною, адже Польща вважала, що землі хорватів повинні належати їй. А відтак, гостро постало питання про поділ сфер впливу, який мав розповсюджуватися і на Волинську землю.
Помиритися з поляками, та й то на певний час, Володимиру І вдалося, лише оженивши свого сина Святополка на донці польського князя Болеслава І, Хороброго. Допомагаючи Болеславу здолати основного суперника – мазовецького князя, Володимир І побував зі своїми військами у глибині Польщі. Це була своєрідна розвідка, оглядини польських сил і територій, а також майбутніх західних рубежів держави.
Після хрещення киян, хрещення України, Володимир І здійснив похід на Волинь. Разом з ним прибув єпископ (архієрей), який, спільно з князем, започаткував хрещення волинян. Тоді ж, згідно з даними літописів, Великий князь заснував місто Володимир-Волинський, названий його іменем. Якщо врахувати, що вперше місто згадується в літописі в 988 році, то це дозволяє визначити і дату походу князя Володимира. Поява цього міста-фортеці, зміцнення інших місцевих фортець повинні були, за задумом Володимира І, надійно захистити західне порубіжжя України. Але ще більш повинно було зміцнити його те, що на чолі Волинського князівства Володимир І поставив свого сина Всеволода, який увійшов в історію під іменем Всеволода Волинського. Точної дати сходження Всеволода на княжий стіл не виявлено, але можна припустити, що сталося це теж в 988-989 роках.
Цілком очевидно, що княжив він на Волині недовго. В 995 (за іншими даними в 994 році) він уже загинув. Що ж стосується інших відомостей, то достеменно засвідчено, що матір’ю його була полоцька княжна Рогнеда. Він був одним із тих чотирьох синів, котрі Рогнеда подарувала Володимирові І – тобто, крім нього, були ще Ізяслав, Мстислав та Ярослав. Рідними по матері були йому й дві сестри – Предслава і Премислава.
Судячи з усього, на княжіння він був призначений у ще досить юному віці. В такому ж молодому, якщо не юному, віці він і загинув.
Що до смерті його, то існує лише одна версія. Постає вона з саги про шведського короля Еріка та його дружину Сігріду Вбивцю. Якщо довіритися відомостям, викладеним у цій сазі, події розгорталися так: Всеволод Волинський вирішив, що він, як удільний князь, цілком може розраховувати на шлюб із Сігрідою, вдовою шведського короля Еріка. Прикладом слугував старший брат Ярослав, який одружився на донці шведського короля Олафа. Але Сігріда, мабуть, добряче натерпілася від свого небіжчика-чоловіка і вирішила, що з неї досить. До того ж уся та зграя женихів, котра одразу ж по смерті чоловіка буквально накинулася на неї, добряче дратувала вдовицю. А щоб раз і назавжди розпрощатися з нею, вирішила відмовити всім женихам одразу, але зробити це «по-королівськи». Зібравши претендентів на руку і серце на пиру, в своєму палаці, Сігріда наказала… спалити їх усіх, разом із палацом. А що, погодьтеся: рішення було кардинальним.
Коротко, кількома рядками, переповідаючи дану вогненно-вбивчу сагу, академік Рибаков завважує, що «Цей епізод саги дуже нагадує розповідь літопису (мається на увазі «Повість врем’яних літ» – Б.С.) про княгиню Ольгу, котра спалила посольство свого жениха Мала Древлянського».
Так, справді, сюжети дуже подібні. Але що вдієш, можливо, в ті часи завелася така мода: ось так, рішуче і невідворотно, позбавлятися своїх набридливих женихів. А якщо поставитися до цього серйозно, то подібність сюжетів насторожує: не виключено, що літописець міг вдатися до творчої фантазії, приписавши риси і вчинки Сігріди Вбивці Великій княжні Київській. Принаймні така версія існує, і вона має на це право.
Та як би не склалася доля Всеволода, як би не зустрів він свою смерть насправді, саме він був тим князем, котрому випало розбудовувати і стольний град Волинського князівства (Володимир-Волинський), й інші міста, що покликані були утверджувати в цьому краї українську державність. Це за його правління на Волині вводилося християнство, з’являлися перші християнські храми, отож ім’я його має посідати належне місце в Пантеоні князів Стародавньої України.
