Спорт

ВАСИЛЬ ЛОМАЧЕНКО – ПРО СВОЮ ПЕРЕМОГУ

Білгород-дністровський боксер Василь Ломаченко на Олімпіаді у Пекіні виступив з тріумфом. У фіналі боксерського турніру в категорії до 57 кг він впевнено переміг француза Хедафі Джельхіра і здобув для України 7-му золоту медаль. Але це була не єдина нагорода Василя. Міжнародна боксерська асоціація (AІBA) присудила Ломаченку трофей Вела Баркера. Ця нагорода, названа на честь першого почесного секретаря Міжнародної федерації любительського боксу, з 1936 року вручається найбільш технічному боксерові олімпійського турніру.

Наш кореспондент зателефонував Василю Ломаченку, який люб'язно погодився розповісти про подробиці свого виступу у Пекіні.

Довідка «ОВ»:

Василь Ломаченко народився 17 лютого 1988 року у Білгороді-Дністровському. Вагова категорія - до 57 кг. Заслужений майстер спорту. Чемпіон Європи серед кадетів - 2004. Чемпіон світу серед юніорів - 2006. Віце-чемпіон світу - 2007. Олімпійський чемпіон - 2008.

Тренер - Анатолій Ломаченко (батько).

– У першому двобої жереб мене звів з чемпіоном світу росіянином Альбертом Селімовим. Я добре знаю цього суперника, у мене з ним давні рахунки. З ним зустрічався на чемпіонаті світу восени минулого року у Чикаго і поступився.

Двобій склався дуже важко, боротьба була рівною. Наприкінці я додав у швидкості і силі удару, і мені вдалося перемогти, взявши реванш за минулорічну поразку. Скажу, що після першої перемоги на Олімпіаді я відчув себе набагато впевненіше.

Потім на шляху до фіналу я переміг узбека Султонова, китайця Лі і турка Килича. На кожного налаштовувався, як на останнього. Всі вони були дуже добре готові фізично.

У фінальному двобої зустрівся з французом Хедафі Джельхіром. У двобої з ним я зробив ставку на потужні нокаутуючі удари, причому завдавав їх в одне і те саме місце. Француз такого просто не очікував. Коли я подивився у його очі, то побачив у них порожнечу. Буквально за 1 хвилину і 51 секунду першого раунду мені вдалося тричі його послати у нокдаун. Суддя змушений був зупинити бій, присудивши мені технічну перемогу.

– Що Ви відчули у цю мить?

– Я був цілком щасливий. Мабуть, як будь-який спортсмен, який здобув олімпійське "золото". Мене переповнювали емоції і почуття гордості, що я зміг досягти своєї найзаповітнішої мети – стати олімпійським чемпіоном. У мене у голові промайнули всі зусилля, весь піт, який я проливав на тренуваннях буквально щодня. Все це в одну мить якось з'єдналося, і я зрозумів, що зробив велику справу.

– Василю, яке загальне враження залишилося від Олімпіади?

– Мені все сподобалося у Пекіні, особливо олімпійське село. Жити у ньому було одне задоволення. Все було зроблено за вищим класом. Їдальня, поруч крамниці, комп'ютерні салони. Причому, все безкоштовно. Весь Пекін був буквально насичений олімпійським духом. А китайці дуже усміхнені і ввічливі люди.

Ще в один із днів вдалося побувати на відомій китайській стіні. Не скажу, що вона мене дуже вразила, але було цікаво побачити її могутню довжину.

– Тепер, після перемоги у Пекіні, яку мету ставитимете перед собою?

– Стати першим українським боксером, який переміг у чемпіонаті світу серед любителів. Спробую це зробити у 2009 році.

Євген АЛЕКСЄЄВ

РЕКОРДИ ОЛІМПІЙСЬКОГО ПЕКІНА

Понад тиждень тому завершилися XXІХ літні Олімпійські ігри у Пекіні, які побили багато рекордів.

В Іграх взяла участь небувала кількість країн – 204, 87 з них одержали нагороди. Під час змагань спортсмени встановили 43 світові і 132 олімпійські рекорди. Вперше нагороди здобули такі країни, як Афганістан, Маврикій, Таджикистан, Того.

Згідно із статистичними даними, за ходом змагань спостерігали 4,4 млрд чоловік, тобто дві третини всього населення планети. Це новий рекорд. До речі, Ігри в Афінах зібрали аудиторію у 3,9 млрд чоловік, а у Сиднеї – 3,6 млрд. Найбільшу увагу людей з усього світу привернула церемонія відкриття. Лише у Китаї її подивилися у прямому ефірі 840 мільйонів чоловік. Найпопулярнішими, з точки зору кількості глядачів, стали баскетбол, легка атлетика і плавання. Також установлено рекорд щодо волонтерів. Майже півмільйона добровольців брали участь у підготовці і проведенні Олімпіади.

Наш кор.

«БРОНЗА» ОДЕСИТА ЮРІЯ ЧЕБАНА

У передостанній день ХХІХ літніх Олімпійських ігор почесне третє місце у веслуванні на байдарках і каное здобув спортсмен 9-го спортивного клубу управління спорту Міноборони, заслужений майстер спорту України Юрій Чебан.

Під час Олімпіади у столиці Піднебесної він поодинці брав участь у змаганнях на дистанції 1000 та 500 метрів, а «олімпійську бронзу» з результатом 1:48,760 хв. виборов саме на улюбленій 500-метрівці.

За інформацією тренера з олімпійських видів спорту 9-го СК Андрія Бурдило, Юрій був призваний у лави клубу напередодні Олімпійських ігор в Афінах. І там же, захищаючи кольори національної збірної та честь армійського спорту, одразу потрапив до десятки кращих.

Після Афін армієць наполегливо тренувався та готувався до своєї наступної Олімпіади. На шляху до Пекіна він здобував найвищі нагороди національного, континентального та світового ґатунку. Був неодноразовим чемпіоном України, чемпіоном світу та Європи, а минулого року, під час континентальної першості, на різних дистанціях одразу став її переможцем, срібним та бронзовим призером.

Юрій Чебан мешкає у Южному, поблизу Одеси. Тренується на веслувальному каналі в Одеській області, а його наставником є людина з великим спортивним досвідом, заслужений тренер України та старший тренер національної збірної країни В’ячеслав Михайлович Сорокін.

В’ячеслав ДІОРДІЄВ

БОЛГРАД ЗАПРОСИВ НА КИЛИМ

Відбувся 6-й Міжнародний турнір пам'яті засновника міста Івана Інзова.

Понад 120 спортсменів з Молдови, Білорусі та України змагалися за перемогу у турнірі. Україну репрезентували борці з Одеси, Южного, Ізмаїла і районів області. Найширше були репрезентовані болградці, де вільна боротьба традиційно є одним з улюблених видів спорту. Понад 60 борців з Болградського району у різних вагових категоріях змогли здобути найбільшу кількість медалей.

Турнір було організовано відділом освіти і відділом молоді, спорту та туризму райдержадміністрації. Переможці одержали кубки, грамоти і грошові премії.

Т. МИХАЙЛОВА

ВІКТОРІЯ ПІДТВЕРДЖУЄ КЛАС

Зовсім нещодавно ми повідомляли про успіх студентки Південноукраїнського державного педагогічного університету Вікторії Мотричко, яка здобула у Польщі на чемпіонаті Європи з міжнародних шашок дві срібні медалі.

І ось дівчина, яка займається у Будинку творчості юних Суворовського району, знову вийшла на старт. У Львові вона взяла участь у чемпіонаті світу з російських шашок – 64 серед юніорів.

У змаганнях з швидких шашок (15 хвилин на партію) Вікторія за швейцарською системою у дев’яти партіях виборола всі перемоги і здобула золоту медаль.

Потім шашкістки змагалися у блискавичній грі (три хвилини на партію), де одеситка здобула ще одну найвищу нагороду турніру.

1 вересня відбулися фінальні зустрічі з класичних шашок (1,5 години на партію). І знову відзначилася наша землячка Вікторія.

Євген ГОРЕЛЮК

БАНКІРИ СТАЛИ ЧЕМПІОНАМИ

31 серпня на пляжі «Аркадія» завершився Суперфінал вищої ліги чемпіонату України з пляжного футболу – 2008. (Зокрема представники Одеського регіону – «Іллічівськ – старт» і одеська «Глорія»).

За звання чемпіона боролися 8 команд, які набрали найбільшу кількість очок за підсумками гран-прі Києва, Кременчука, Запоріжжя, Харкова, Дніпропетровська, Севастополя та Іллічівська, що відбувалися у період з травня по серпень поточного року.

Як у фінальному матчі, так і у двобої за третє місце, зустрічалися київські клуби. За «бронзу» поборолися «Нова ера» і «Метробуд» – 3:5.

У фінальному матчі дебютант вищої ліги – «БРР» – протистояв дворазовому чемпіонові країни, «Майндшеру». Двобій вийшов захоплюючим і тримав глядачів у напрузі до останніх секунд. У підсумку команда «БРР» (Банк Регіонального Розвитку) з рахунком 4:3 перемогла і стала чемпіоном України. Додамо, що «Іллічівськ – старт» посів 5-те місце, а «Глорія» – 8-ме.

– Я вважаю, що ми успішно провели вже 6-й офіційний чемпіонат України, – сказав президент Асоціації пляжного футболу України Сергій Харченко. – Цього року був зроблений великий крок на шляху не тільки до підвищення його конкурентоспроможності, але й до створення єдиної системи змагань серед дітей. Я гадаю, що ці кроки дозволять у майбутньому мати стабільне фінансування за рахунок реалізації комерційних прав. Відзначу, що сьогодні нашою головною метою є створення сильної збірної України, яка могла б претендувати на перемогу в чемпіонаті світу з пляжного футболу.

Євген НИЗОВ

«КОМАНДА МОЛОДОСТІ НАШОЇ...»

Одеській жіночій гандбольній команді сповнилося піввіку. Із цього приводу начальник управління у справах молоді й спорту облдержадміністрації Юрій Поволоцький нагородив почесними грамотами із врученням статуеток золотої Ніки тих, хто стояв біля джерел зародження спортивного колективу «Локомотив» Одесько-Кишинівської залізниці.

Піввіку тому. Тоді тільки почав зароджуватися гандбол у Радянському Союзі. Напередодні першого чемпіонату СРСР, буквально за два місяці до його старту і з'явився наш «Локомотив». Завдяки зусиллям відомого в Одесі тренера з баскетболу Леона Флігельмана, а також покликаного під прапори Південної Пальміри із Черкас Альфреда Свідерського і народилася команда чемпіонів.

– Зібрати такий колектив, як наш, – згадує капітан команди Тамара Миненко, – де кожен, до речі, вже досвідчений боєць, зі своїм характером, своїми заморочками, створити колектив, який розуміє один одного на майданчику, потрібно мати талант. Цим і володів Альфред Борисович Свідерський.

А підсумок вміщується лише у п'ять звітних рядків чемпіонатів Радянського Союзу:

– 1958 р. Одеса. Перше місце;

– 1959 р. Київ. Знову золоті медалі;

– 1960 р. Львів. Бронзові призери;

– 1961 р. Самара. Третя перемога і медалі найвищої проби;

– 1962 р. Каунас. Срібні медалі.

Тут треба сказати, що основними суперниками одеситок завжди були команди Литви «Каунас», спортклубу «Луч» і «Труд» (Москва і Московська область), київський «СКІФ». Не завжди нашим дівчатам вдавалося перемагати, хоча в «Локомотиві» і грали такі чудові виконавиці, як Ігнатьєва, Шарікова, Цимбалюк, Осадча, Тюріна, Маляренко.

Звичайно, серед тих, хто приїхав до Одеси на запрошення Альфреда Свідерського з Кіровограда, Харкова, Черкас, Львова, Запоріжжя, Москви, самих одеситок, спочатку у розрахунок не брали. Юні гандболістки вже через три роки, виступаючи за збірну команду країни, посіли шосте місце на чемпіонаті світу.

Всі вони значилися в резерві провідників Одесько-Кишинівської магістралі. Були практикантами, працювали, поєднуючи спортивні збори і тренування. А як їх любили залізничники! Після кожного успішного турніру із тріумфом зустрічали на багатолюдних перонах Одеси-Головної.

Якось, перед початком навчального року Тамара Миненко (Маляренко) не змогла дістати квиток на поїзд з Кіровограда до Одеси. А синові Валику назавтра – у перший клас. Іде по перону похнюпившись, втративши всі надії, як раптом від поїзда, готового до відправлення, лунає крик: «Тамаро! Тамаро! Сюди подивися, на третій вагон! У чому проблема?» Це їй – незнайомий провідник. Як йому було не допомогти капітанові улюбленої команди? Посадив, нагодував, від запропонованих грошей відмовився. Ім'я його Тамара Олексіївна забула. Адже стільки років минуло.

Але добре пам'ятає найкращого бригадира провідників магістралі Георгія Хорькова, який, ризикуючи власним благополуччям, міг поступитися власним місцем у службовому купе представницям улюбленої команди. Багато чого робив для «Локомотива», усіляко підтримував його й тодішній начальник залізниці Василь Козаченко.

У піввіковий ювілей команди колишні гандболістки зібралися у гостях у своєї нападниці Люби Бриганової (Коган). Тамара Миненко (Маляренко), Людмила Герус (Степаненко), Марина Ніколаєва, Жанна Георгієва, Жанетта Чеботарьова (Семенова), Олена Плакасова, кваплячись і перебиваючи одна одну, згадали найцікавіші моменти у спортивному житті «Локомотива» піввікової давнини. Всі вони живуть і сьогодні гідним життям. Хтось став стипендіатом, хтось багато років обстоював спортивну честь і славні традиції підприємств всесоюзного значення, когось повела стежка викладача фізвиховання вузів, а одна з них навіть стала директором ДЮСШ вільної, класичної боротьби і дзюдо...

А пісня «Команда молодості нашої» у виконанні Людмили Гурченко вперше прозвучала через 21 рік після того, як одеський «Локомотив» став першою в історії командою-чемпіоном СРСР з гандболу. Але перший її склад цілком справедливо вважає пісню своїм гімном...

Анатолій СТАНЧЕВ

Выпуск: 

Схожі статті