Чарівна осінь у Придунав'ї. Видзвонює немов золотом облите листя лісів і перелісків. Угіддя Ізмаїльського держлісгоспу, розташовані в шести районах півдня Одеської області, займають понад 23 тисячі гектарів. І щороку ця площа збільшується.
– Лише в нинішньому році, – розповідає директор Ізмаїльського держлісгоспу Олег Cкараєв, у п'ятьох наших лісництвах дерева посаджені на площі 200 гектарів. На наступний рік під садіння лісових насаджень відведено 250 га. Щорічно провадиться велика робота з усього комплексу заходів для оздоровлення лісу, оновлення його. Справ вистачає, і проблем теж. Втім, недарма кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути, – зробив висновок Олег Всеволодович, запропонувавши побувати в лісництвах.
І ось ми у вибалку за містом Рені. Разом з лісничим Іваном Мардарем приїхали на ділянку площею близько трьох гектарів, восени минулого року її засадили гледичією і дубом. До речі, саме тут мені довелося побувати разом з лісниками навесні нинішнього року. На жаль, порадіти не було з чого – як і 7 місяців тому, крізь ґрунт ледве пробивалися хирляві кущики. Причин досить, зокрема і потрави вівцями.
Звинувачувати керівника лісництва? Звичайно, він перший недопрацював. Але не можна не врахувати і розкиданість ділянок, і нечисленний штат – за всім не встежиш. Порушують правила випасу овець місцеві чабани, а затримати їх, як каже лісничий, руки не доходять...
Зовсім інша картина в Орлівці Ренійського району, де у Ренійського лісництва тісні контакти з місцевою школою і громадою. Учні сільської школи посадили гай на виїзді із села по трасі в напрямку свого райцентру, і разом з дорослими доглядають за деревами, збирають насіння дикоростучих дерев, займаються й іншою роботою. І випадків потрав рослин тваринами тут не допускається. До речі, добровільних помічників у лісників досить і в Ізмаїлі, і в інших містах, і у багатьох селах. У цілому за рік по Ізмаїльському лісгоспу, в основному добровільними помічниками, зібрано близько трьох тонн насіння лісових культур.
Лише жаль, серед помічників переважно діти. От їм часом і доводиться не лише за деревцями доглядати, але і долучатися до збирання сміття, яке залишають дорослі...
А наш шлях лежав далі – до Болградського лісництва, що вважається найбільшим у лісгоспі. Як розповів місцевий лісничий Леонід Гаджилов, територія – близько 3 тисяч власних гектарів плюс півтори тисячі га малопридатної землі, переданої місцевими сільськими радами. Причому, як і у сусідів, ділянки ці розкидані.
Молоді деревця тут приживаються набагато активніше, що і вдалося побачити на кількох ділянках. Біля траси, що веде з Орлівки до Болграда, за селом Владичень, над берегом Ялпуга, вимахнула в людський зріст акація біла, посаджена минулої осені. Побували ми і у лісорозсаднику під Оріхівкою, що займає площу в один гектар і, який обслуговує лісник першого обходу Болградського лісництва Василь Волков. Десь за півкілометра від розсадника розташована кошара. Але на запитання, чи не турбують сусіди, лісничий відповів, що це виключено. Потрава може викликати суворі штрафні санкції, чабани це знають. Та і земляки вони, з одного села. Чому ж, запитав я, у ваших сусідів картина інша? І почув у відповідь, що тут самі селяни насамперед зацікавлені в тому, щоб більше було лісів і гаїв.
– У тутешніх місцях ще 50 років тому дерев зовсім не було, а тепер, гляньте, лише в моєму обході 365 гектарів, – сказав лісник. – З них на 60 гектарах нові насадження: гледичія, акація, сосна. Ці ж та інші породи дерев вирощуються тут, у розсаднику. За селом на багато кілометрів тягнеться балка, засаджена горіхами, – краса і гордість місцевих жителів. Звичайно, за всім не встежиш, мають місце і самовільні порубки. Але в основному вони припиняються.
Тут же вдалося переговорити і з механізатором, який обробляв міжряддя в розсаднику, Іваном Ушанли.
– Все необхідно робити вчасно, – сказав він, – і тоді жодна рослина не загине...
…Мабуть, світлового дня не вистачить, щоб об'їхати всі угіддя Ізмаїльського лісгоспу. Але ми таки встигли побувати в багатьох місцях. Спостерігали, як вирощують сосонки-сіянці у розсаднику під Василівкою у Кілійському районі – їх тут 950 тисяч, на площі трохи більше 2-х гектарів. Оглянули ділянки під селищем Суворове, де дерева були підсаджені замість інших, сухостійних. Бачили і незаконні порубки в лісопосадках під Новою Покровкою, дерева уздовж траси Ізмаїл – Одеса, що згоріли. Пожежа трапилася через те, що поруч, незважаючи на численні заборони, після збирання врожаю палили стерні. Кого за це покарали – питання поки що залишається відкритим. До речі, останнім часом висловлюються пропозиції про закріплення лісопосадок за тими господарями, чиї поля перебувають поруч. Але це поки що лише проекти...
Підбиваючи підсумки «круїзу», ми довго говорили про те, що необхідно робити, щоб простіше розв’язувалися проблеми. А їх, крім мимохідь названих тут, – безліч. Це, крім іншого, і нестабільне фінансування. Гроші, як правило, надходять ледве чи не під кінець року – і до 1 січня їх потрібно освоїти! Хто придумав такий механізм і для чого? Щоб потім швиденько забирати не освоєне? А де брати гроші на забезпечення пальним техніки під час веснооранки – хтось у когось запитав? Чому б не забезпечувати рівномірне фінансування протягом усього бюджетного року?
Є, звичайно, і проблеми з кадрами. Зарплата не з тих, якою можна похвалитися. І треба дуже любити цю роботу, щоб віддавати їй максимум часу і сил. Втім, основний кістяк фахівців – це саме ті, хто справі віддані...
Є і такий нюанс. Нещодавно в Ізмаїльському районі на сесії райради прозвучала критика на адресу лісгоспу: мовляв, лісники лише ліс рубають, займаються заготівлею дров і роблять на цьому свій бізнес, а молоді деревця не приживаються. Вже після сесійного засідання довелося провезти критика по зонах вирубок, показати розташовані тут же ділянки, де посаджені молоді деревця і переконати – робиться це для оздоровлення лісу. І від кого, як не від самих селян, від керівників громад, депутатів залежить – буде молода поросль збережена чи з'їдена тваринами на випасі. Тож багато чого, якщо не усе, залежить від професійного підходу до справи і спільної турботи про лісові насадження.
– Ми готові співпрацювати, – відзначив директор держлісгоспу. – І, до речі, все частіше успішно співпрацюємо. Заради єдиної мети – щоб піднімалися до неба у буджацькому степу ліси.
