АХМЕД АЛЕСКЕРОВ: «МИ НЕ БОЯЛИСЯ НІКОГО»
14 листопада 1974 року. Одеса. «Чорноморець» приймає московське «Динамо» і грає внічию 0:0. Радість вболівальників безмежна. Одесити не виграли, але, здобувши одне очко, достроково, за тур до закінчення чемпіонату, під керівництвом талановитого тренера Ахмеда Алескерова вперше у своїй історії стали бронзовими призерами тодішньої першості Радянського Союзу.
Про те, як нашій команді вдалося домогтися такого успіху, і про інші справи – Ахмед Алескеров розповів в інтерв'ю кореспондентові «ОВ».
– Ахмеде Лятифовичу, за яких обставин Ви стали головним тренером «Чорноморця»?
– У 1973 році одесити грали в першій лізі. Справи у команди йшли не дуже. Вирішили запросити мене – я мав великий тренерський досвід, попрацювавши з бакинським «Нафтовиком» і душанбинським «Паміром». Спочатку я не погоджувався. А одесити не відступали. Тодішній начальник команди Юра Романов, на жаль, нині покійний, – їздив за мною по всьому Радянському Союзу і умовляв. Незабаром я таки приїхав до Одеси і поговорив з багатьма людьми з облвиконкому, пароплавства, профспілки. Тоді в мене було багато пропозицій від інших клубів – наприклад, кликали до ворошиловградської «Зорі», яка була чемпіоном СРСР. Але мене таки переконали попрацювати з «Чорноморцем».
– Згадайте свій тренерський дебют у команді.
– Це був матч зі «Спартаком», з Орджонікідзе, на виїзді, у якому ми перемогли 2:1. Взагалі я повинен відзначити, що будь-який тренер, прийшовши до команди, повинен починати з перемоги. І після цього ми стали регулярно вигравати, не тільки в домашніх, але й у гостьових матчах, демонструючи яскраву і комбінаційну гру. Коли я прийшов у команду, то одразу підсилив дисципліну, збільшив фізичні навантаження. Крім цього, було помітно, що хлопцям не вистачало психологічної підготовки – після матчів багато хто не міг відновитися. Довелося все кардинально змінити – підвищилася мотивація, мобільність гравців і, головне, змінився малюнок гри на полі, що відзначили багато фахівців. Я вважаю, що футбол – зрідні музиці – у нього потрібно грати за нотами. Ми працювали буквально вдень і вночі, щоб досягти результату – і у 1974 році тріумфально увійшли до вищої ліги, де одразу посіли третє місце, здобувши бронзові медалі. Ми одержали багато різних нагород і звань. Пам'ятаю, що врочисте вручення медалей відбувалося в Палаці моряків. Уболівальники дуже бурхливо святкували наш успіх! Приємно про це згадувати.
– Коли Ви зрозуміли, що команді під силу стати призером чемпіонату?
– Після перемоги над ташкентським «Пахтакором» на виїзді. Після цього стало легше грати – хлопці знали, що до досягнення мети залишилося зовсім небагато, і ми абсолютно закономірно домоглися «бронзи», яку офіційно оформили за один тур до завершення чемпіонату, зігравши внічию в домашньому матчі з московським «Динамо». Ми тоді взагалі нікого не боялися – я б навіть сказав, були по-своєму нахабними. Пам'ятаю, що якось у 1975 році я зустрівся з Валерієм Лобановським, який з київським «Динамо» здобув європейський Кубок володарів кубків. Динамівці тоді справді «гриміли» по всій Європі, а я сказав Лобановському, що, незважаючи ні на що, коли він приїде до Одеси, «Чорноморець» однаково обіграє «Динамо». І так воно і вийшло – ми виграли з рахунком 1:0!
– Які враження залишилися від знайомства з Лобановським?
– З Валерієм Васильовичем я спілкувався досить близько – це справді унікальна людина і видатний фахівець у своїй справі. Мені довелося побувати разом з ним у Голландії в місті Утрехті, куди у 1975 році нас направили для вивчення тренувального процесу провідних клубів цієї країни. Ми жили в одному номері і, звичайно, багато спілкувалися. У ньому було завжди помітне бажання почерпнути щось нове, досконаліше – і одразу втілити це в життя, тобто на футбольному полі. Він завжди боровся тільки за перші місця і дуже важко переживав будь-які невдачі. Напевно, тому так рано пішов з життя.
– Згадайте знамениті єврокубкові матчі «Чорноморця» та італійського «Лаціо» у 1975 році.
– Це було велике протистояння. У першій домашній грі нам вдалося перемогти з рахунком 1:0 – гол забив Анатолій Дорошенко. У грі-відповіді в Римі ми грали не гірше – і наприкінці матчу я, остаточно увірувавши в перемогу, попрямував до виходу, як раптом почув свисток судді, який вказав на одинадцятиметрову позначку. Пенальті! У єдиноборстві нашого захисника Рибака та італійця Кінальї угорський рефері побачив порушення правил. Кіналья реалізував той пенальті, а потім «добив» нас ще двома голами у додатковий час. Після гри залишилася моторошна образа, але продовжити свої виступи в єврокубках ми б однаково не змогли. У тому році радянське керівництво заборонило зустрічатися з іспанськими командами через політичне протистояння, а нашим наступним суперником у разі перемоги над «Лаціо» ставала «Барселона».
– За футбольними мірками Ви недовго – близько 4 -х років – керували «Чорноморцем». Чому?
– У 1977 році я сам твердо вирішив залишити клуб. Це рішення назріло не одразу. Я людина, яка, насамперед, ставить перед собою мету і намагається її реалізувати. Я хотів зробити «Чорноморець» чемпіоном СРСР, але мені заборонили запрошувати тих футболістів, яких я б хотів бачити в команді – очевидно, певні «сили» не хотіли, щоб у країні з'явився ще один конкурент у боротьбі за призові місця. Я відчував, що за моєю спиною ведуться закулісні інтриги – і в такій ситуації більше не міг керувати командою. Крім цього, багато гравців команди після здобуття бронзових медалей виявилися психологічно не готовими до випробування славою у своєму місті. Мене це не влаштовувало – я не міг налаштувати команду на гру так, як цього вимагала ситуація. Загалом, проаналізувавши всі чинники, я вирішив залишити Одесу.
– За сьогоднішнім «Чорноморцем» стежите?
– Звичайно, я ж живу в Одесі. Про команду я не можу сказати багато гарних слів. Дуже часто одесити останнім часом засмучують своїх вболівальників. Ті матчі, які я бачив по телебаченню, показали, що в колективі не налагоджені ігрові зв'язки. Гравці повинні відчувати і підстраховувати одне одного. Але цього немає, звідси і закономірні помилки в обороні. Але ж у «Чорноморця» потенціал набагато більший! Новому керівництву необхідно попрацювати над психологією футболістів – змусити хлопців трудитися ще більше і повірити у свої сили. Тоді прийдуть і великі перемоги.
Євген НИЗОВ
І РЕКОРДСМЕНОМ СТАВ ЦІЛКОМ СПРАВЕДЛИВО
На стадіоні «Динамо» за програмою обласної Спартакіади цього товариства відбулися змагання з чотириборства за участю 116 претендентів, які репрезентували 15 колективів фізкультури.
У віковій групі до 30 років, через два роки, чемпіоном знову став Іван Касап, який набрав у чотирьох видах 3080 очок. Син відомого борця-самбіста Бориса Касапа показав: у бігу на 100 метрів – 12,3 секунди, 2000 метрів – 6 хвилин 16 секунд, підтягнувся на поперечині 28 разів, кинув гранату Ф-1 на 57 метрів 60 сантиметрів.
Серед багатоборців до 40 років переміг Віталій Шпанько з результатом 2670 очок.
Не обійшлося і без рекорду. У третій старшій групі (понад 40 років) лідером був 43-річний Ігор Кравцов. Він підтягнувся на поперечині 65 разів! Такого на подібних турнірах ще не було.
А взагалі, він, набравши 4630 очок, став абсолютним чемпіоном.
У загальнокомандному заліку перше місце посів колектив Головного управління МНС в Одеській області. За ним – Південне регіональне управління Прикордонслужби України і Одеський державний університет внутрішніх справ.
Євген ГОРЕЛЮК
ЩОСЬ ВТРАЧАЄМО, А ЩОСЬ ЗНАХОДИМО
БК «Одеса», що виступає в чемпіонаті Української баскетбольної ліги, став джерелом одразу двох сенсаційних новин. Американець Брайан Толберт, який був одним з найрезультативніших гравців команди (15 очок та 3,4 передачі в середньому за гру), вирішив залишити команду Віталія Лебединцева.
Натомість, «Одеса» поповнилася одним із лідерів рівненського «Пульсару», сербським баскетболістом Далібором Дьяпою, який виступає на позиції атакуючого форварда. Новачок клубу УБЛ в цьому році став справжнім відкриттям чемпіонату при Федерації баскетболу України. Багато в чому саме завдяки сербу претендент на останні місця в суперлізі здобув дві перемоги в цьому сезоні: над «Полтавою», та сенсаційну – над «Сумихімпромом». Сам Далібор набирав у середньому за гру 16,2 очка.
«СПАРТАК» – ЧЕМПІОН!
Атмосфери, що панувала під час чергового фіналу Кубка Одеської області з футболу пам'яті відомого колись голкіпера-патріота Миколи Трусевича, давно не доводилося спостерігати.
На стадіон «Локомотив», що в селищі Олександрівка, під Іллічівськом, разом з командами-учасницями вирішальної гри – ФК «Спартак» (Роздільна) і ФК «Тарутине» – прибули солідні групи підтримки. Поводячись організовано, коректно і доброзичливо стосовно один до одного, вони, проте, активно підтримували своїх улюбленців.
Тарутинці, які вперше за багато років з'явилися у чемпіонаті області і впевнено там зіграли, ні в чому не поступалися більш досвідченим спартаківцям. Гра була завзятою, вона рясніла голевими моментами, що змушували тріпотіти серця уболівальників. Основний і додатковий час переможця не виявив – 1:1. Усе вирішували післяматчеві пенальті. При рахунку 5:5 переможною крапкою став удар роздільнянця Дениса Зейналова – 6:5. Красень-кубок (на знімку) поїхав на руках тріумфуючої торсіди до Роздільної, переносячи туди ж велике футбольне свято, що, до речі, вдалося і в Олександрівці. Багато в чому завдяки турботам голови обласної федерації футболу Петра Найди. До речі, фінальний двобій обслуговував один із найкращих арбітрів країни Валерій Годулян.
Олег АНІКЄЄВ
У СТУДЕНТІВ – ПЕРШІ ПЕРЕМОЖЦІ
Стартували ХVII обласні студентські спортивні ігри, до програми яких входять 27 дисциплін.
Перших переможців було названо в особисто-командних змаганнях із шахів серед чоловіків і жінок, у яких брало участь 18 вищих навчальних закладів (у кожній команді по три учасники). Серед жінок чемпіонкою ігор стала студентка Одеської національної юридичної академії майстер спорту Юлія Стасенко, яка набрала 8,5 очка. Друге-третє місця відповідно посіли кандидат у майстри Олександра Пастух і Людмила Горошкова, у яких по 7,5 очка з дев'яти.
У чоловіків переміг студент національного університету ім. І.І. Мечникова міжнародний майстер Сергій Загородній – 8,5 очка.
Друге місце у кандидата в майстри Кирила Решеткова – 7,5 очка, третє – у кандидата в майстри В'ячеслава Євтодія – сім очок.
У загальнокомандній боротьбі перші три місця посіли: державна академія будівництва і архітектури – 38,5 очка, національна юридична академія – 38 очок, національний університет ім. І.І. Мечникова – 36,5 очка.
Євген АЛЕКСАНДРОВ
