Розбив скло? Встав його разом із теслею…
Небагато хто знає, що вже чотирнадцять років в Одесі існує обласна група медіації. Про медіаторство та сучасні напрями у ювенальній юстиції нам розповіла кандидат філософських наук, доцент кафедри політології інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Інна Георгіївна ТЕРЕЩЕНКО.
– Інно Георгіївно, розкажіть, будь ласка, що це таке – ювенальна юстиція в Україні?
– Ювенальна юстиція – це цілий комплекс концепцій та схем впливу на підлітків, сім’ю, безпосереднє оточення дитини, а також соціальні інститути. Простіше кажучи, це сфера права щодо захисту дітей.
Сьогодні ювенальну юстицію слід розглядати як мінімум у трьох формах. По-перше, це модель пом'якшення, яка охоплює діяльність соціальних служб, кримінальної міліції у справах дітей. По-друге, лікувальний напрям, який має на увазі соціально-реабілітаційні програми. І, по-третє, відновлювальний підхід, заснований на принципі діючої відповідальності. Саме останній варіант активно розвивається і впроваджується у реальному житті на практиці. Його можна пояснити на простому прикладі: коли дитина розбиває у школі скло, адміністрація навчального закладу одразу ж викликає батьків. Вони відшкодовують матеріальний збиток зі свого гаманця і вдома якимись своїми методами карають дитину. Але уся біда у тому, що свої, образно кажучи, потиличники він одержує і за забруднені речі, і за неслухняність, і за розбиту вазу. Тому згодом у дитини зникає відчуття, що вона зробила щось не те. Рано чи пізно настає мить, коли вона за свої дії потрапляє до міліції. Там її ставлять на облік і знову ж таки, жодної відповідальності вона не несе, адже їй просто потрібно час від часу приходити й вислуховувати виховні промови та нотації. У дитини відсутнє відчуття покарання. Часто це викликає жалюгідні наслідки.
А за принципом діючої відповідальності за розбите скло вона буде відповідати особисто, наприклад, вставляти його разом із теслею. Або, наприклад, вкрав гаманець, а тепер послухай особисто, що твій вчинок означав для постраждалої людини, що вона при цьому відчувала, як переживала. Винуватець має обов'язково зустрітися із нею, подивитися їй в очі...
– У чому перевага такого підходу, особливо для самих дітей?
– Відповідне правосуддя дає шанс усвідомити реальність та серйозність свого діяння. Це – єдина процедура, до якої підключається жертва правопорушення, адже у стандартній моделі її просто викликають до суду для підтвердження фактів. І почуття цієї людини залишаються нікому нецікавими, вона залишається наодинці зі своїми страхами, переживаннями, відчуттям того, що вторглися до її простору. Тут же медіатор виступає третьою стороною у переговорах потерпілого та правопорушника. Дитина усвідомлює свою провину і свій вчинок не тоді, коли пише "Вибачте, я більше так не буду", а коли пояснює, дивлячись в очі жертві, навіщо вона це зробила. Часто батьки відкуповуються, рятуючи дитину від відповідальності, і це погано.
– Хто такі медіатори і яка їхня роль у ювенальній юстиції?
– Медіація, або посередництво, – це процес врегулювання певної суперечки або конфлікту з метою примирення без звертання до компетентних судових органів та арбітражів. Медіатор виступає третьою стороною, зацікавленою у роз'ясненні та врегулюванні ситуації. Поки що такий підхід не використовується у кримінальних процесах. Але стосовно дітей він досить ефективний.
Наша організація провадить роботу у школах Одеси й області, де ми на практиці розвиваємо програму "Медіація ровесників". За час діяльності ми можемо навести таку статистику: у дорослих на розв’язання критичної проблеми йде кілька годин, у старшокласників – 30-40 хвилин, а в дітей молодших класів – 5-10 хвилин. У них менше бар'єрів, немає побоювання недовіри. Ми провадимо роботу не лише з дітьми, але і з вчителями, адже вони мають готуватися до медіаторської ролі.
Для медіації важлива базова позиція, суть якої у тому, що інша людина – це просто інша, а не краща або гірша. Є дві правди очима різних людей, і вони стоять поруч. У школах досить часто виникають ситуації, які сміливо можна віднести до кримінальних. Це, наприклад, та ж крадіжка мобільного телефону, бійка, у якій вибили зуб або зламали ребро. Такі ситуації ми позначали терміном "латентні справи", тобто приховані. Їх намагаються усіма силами загасити, щоб вони не вихлюпнули назовні, тобто, за межі школи. При цьому потерпілий не вживає жодних заходів або, навпаки, призвідник стає його жертвою. І ось тут медіатори мають зіграти свою роль, щоб кожна сторона зробила правильні висновки, вникнувши в суть того, що трапилося. На наш погляд "Медіація ровесників" є дуже ефективною профілактикою правопорушень та жорстких конфліктів.
