На полях Ізмаїльського району тихо. Аграрії провели сівбу, практично завершено підготовку ґрунту під ярі культури. Настав час підбивати підсумки. Судячи з думки селян, з одного боку, рік міг стати добрим початком для відродження, розвитку господарств, які постраждали через дуже жорстоку посуху 2007 року. Зібрано найвищий урожай зернових культур. Лише ранні зернові колосові та зернобобові дали 165 тисяч тонн. Але далі усе пішло зовсім не так, як хотілося б. Виникло безліч проблем, реалізуючи зерно. Дійшло до того, що на сільгосппродукцію стрімко скоротився попит, нижче розумних меж знизилися ціни.

Чому? Як вийти зі становища?

Михайло Дерменжи, керівник сільгоспкооперативу «Троя» (Кам’янка):

– Багато говорять сьогодні про кризові явища в економіці. Вибачте, а з чиєї подачі розвивається криза? Як нам, селянам, зрозуміти ситуацію, за якої, як би не працював, який би врожай не виростив, однаково не одержуєш очікуваної віддачі? Адже мало того, що нам збивали ціни, так ще й просто відмовлялися купувати урожай. Що у підсумку? Одержавши на круг по 45 центнерів зернових, ледве змогли розрахуватися із пайовиками, ледве знаходили кошти для придбання насіння...

Олександр Петков, голова фермерського господарства «Дінекс-Агро»:

– Підсумки нинішнього року – вищі за ті, на які сподівалися. У нашому розпорядженні 6900 гектарів землі, зокрема 1300 гектарів у Татарбунарському районі. Ми не стали, як інші, вірити обіцянкам, якими «годували» селян представники керівництва держави, не стали чекати допомоги від держави. На жаль, реалії нашої країни такі, що аграрій має сподіватися лише на себе. Доки сусіди очікували підвищення цін, обіцяних зверху, реалізували зерно у середньому по 1000 гривень за тонну. Простіше нам було й тому, що змогли запропонувати велику партію зерна.

До того ж наше господарство послідовно розвиває тваринництво. Маємо 1600 голів свиней. Нереалізоване зерно після того, як розрахувалися із людьми, як кажуть, пропустили через свиноферму й дістали непоганий прибуток вже у вигляді зданого м’яса.

Одержали ми й непоганий урожай цибулі. Однак тут, як і в інших, ситуацію на свою користь переломити не змогли. У нас під будь-якими приводами відмовилися його приймати. Доти, доки Румунія не входила до ЄС, були певні домовленості із цією країною. Сьогодні нам, як потенційним конкурентам, у цьому практично відмовлено. Вважаю, що дана продукція (і не лише вона) усе менше стає затребуваною і тому, що Україна поспішила увійти до СОТ...

Валентин Дуплоноженко, директор СВК «Прогрес-Агро»:

– Скажу одне: український селянин доти буде залишатися чужинцем у своїй країні, доки держава не повернеться до нього лицем. Доки буде тривати завезення до країни дешевих «помий» та «недоїдків», продукція, вирощена українськими селянами, буде залишатися незатребуваною та незахищеною від дешевого імпорту. Який дешевий у міру своєї недоброякісності! Так, на усіляких виставках ми, як правило, беремо дипломи та премії. Але сьогодні й ми зазнаємо багатьох труднощів у реалізації племінного поголів’я. Оскільки наші потенційні покупці дуже сумніваються – а чи варто займатися тваринництвом за такої непрогнозованої ситуації?

Андрій Гук, директор Першої плодоовочевої компанії:

– Наша компанія з перших днів свого існування обрала профілем своєї роботи овочівництво. Коли починали, вирощували і перець, і салат, і помідори. На жаль, поступово довелося згорнути овочеве виробництво через відсутність у Придунав’ї переробних підприємств, які могли б «поглинути» продукцію, вирощувану нами. Почали спеціалізуватися на вирощуванні цибулі, як культури, яка має великі можливості для зберігання. Одержали нинішнього року по 74 центнери з гектара – це відмінно! Але у подальшому на нас, як і на багатьох наших колег, чекала та ж біда – відсутність попиту. Ціна на цибулю знизилася із 90 до 50 копійок за кілограм.

Так, я згодний із тим, що у такій ситуації жодної надії на державу немає й бути не може. Ось чому для того, щоб якось впливати на ринок збуту, було вирішено об’єднати декілька споріднених агрооб’єднань, таких, як «Агроеліта», «Агроресурси», «Буджак» і, звичайно, сюди входить і наша компанія, організувавши щось подібне до власного холдингу.

Віктор Чорноус, фермер, с. Кирнички:

– Мені вдалося, як і деяким іншим колегам, вчасно зорієнтуватися і реалізувати вирощений урожай за більш-менш вигідною ціною. Із площі в 2500 гектарів зібрав у середньому по 30 центнерів і ранніх, і просапних культур. Займаюся я ще й вирощуванням насіння. А тут вже діють інші ціни. Проте, як і багато інших колег, усе частіше спадає на думку – так, треба об’єднуватися.

Володимир Видобора, Герой України, директор агрокомпанії «Свобода»:

– Стверджую: єдиний вихід для селян – об’єднання у асоціації. Причому не абиякі, а на рівні, можливо, і декількох районів. Для реального втілення у життя цього задуму треба попрацювати. Дуже нелегко переконувати людей. Гадаю, все ж таки саме життя змусить піти на такий крок. Саме це дозволить потім нам виступати на ринку потужно, а, отже, не залежати від трейдерів, самим диктувати ціни та вирішувати питання збуту своєї продукції і придбання того, що необхідно нам – техніки, ПММ, добрив тощо, а також зміцнення зв’язків із сусідніми країнами. Лише спільно зможемо витримувати усі необхідні вимоги потенційних покупців, зокрема за кордоном. Спільно ж, можливо, зможемо й вирішити питання щодо інвестицій до переробної промисловості, що дозволить повернутися у великих обсягах як до тваринництва, так і до овочівництва, садівництва. А заодно будемо сприяти збільшенню зайнятості селян. Ось такий, на мій погляд, один із основних рецептів виходу із кризи, яка існує в нашій економіці вже давно, з того самого часу, як основу держави – її аграрний сектор – роздрібнили, відвернулися від селянина...