«Дунайський заповідник чого: природи чи бюрократії?» – так називалася стаття («ОВ» від 31 січня) нашого спецкора Богдана Сушинського про конфлікт, що виник між Дунайським біосферним заповідником та чиновниками з Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) і з Держекоінспекції. Одразу ж після її появи до редакції звернувся директор заповідника, кандидат біологічних наук Олександр Волошкевич і від імені співробітників заповідника подякував газеті за оперативну і своєчасну підтримку. Водночас він повідомив, що конфлікт набуває нових форм і в нього втягується все більше людей. Саме це і спонукало нашого спецкора продовжити розслідування того, що відбувається зараз у відомому на весь науковий світ заповіднику.
Передусім нагадаю про суть конфлікту. Дунайський біосферний заповідник НАН України охоплює понад п’ятдесят тисяч гектарів заповідної території, тобто майже все українське гирло Дунаю. Створений урядовою постановою в 1998 році, він уже наступного року, рішенням міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», був включений до біосферного румуно-українського резервату «Дельта Дунаю», а відтак набув міжнародного, під егідою ООН, заповідного значення.
Здавалося б, усе гаразд: щороку заповідник відвідує понад п’ять тисяч науковців, студентів-практикантів, шанувальників природи і просто туристів із багатьох країн світу. Та й програма ЮНЕСКО недарма називається «Людина і біосфера», адже гирло Дунаю давно обжите людьми. Ось і до недавнього часу понад дві тисячі (за уточненими даними) місцевих жителів знаходили тут постійну чи тимчасову роботу. Кажу: «до недавнього», тому що адміністрація заповідника та ряд керівників підприємств м. Вилкового, яке і так страждає від хронічного безробіття, несподівано отримали вбивче рішення заступника Головного держінспектора України з охорони навколишнього природного середовища Черевко В., яким з 1 січня 2009 року на території заповідника забороняється використання будь-яких природних ресурсів! Га, як вам такий розчерк чиновницького пера?!
Як уже мовилося в попередній публікації, цим рішенням повністю чи частково була припинена діяльність 24 підприємств-природокористувачів; тисячі людей залишилися без роботи, а отже, без засобів до існування. Соціальна напруга в цьому краї наростає з кожним днем. Ось переді мною протокол «Екстреного засідання Науково-технічної координаційної ради заповідника» від 13 січня, в якому, крім директора, інших посадовців та наукових співробітників біосферного, взяли участь: президент асоціації «Український очерет» М. Басов; начальник Вилківського територіального відділу «Одесадержрибоохорона» С. Головченко; директор ТОВ «Екофортпост» О. Семенюк; директор державного підприємства «Ізмаїльське лісове господарство» О. Скараєв. Крім того, на засідання ради були запрошені керівники підприємств і товариств: «Дунайська асоціація рибальських господарств», «Південна Бессарабія», «Екосервіс», «Рибак», «Посейдон», «Придунав’я», «Блакитна нива» та інших природокористувачів.
Без перебільшення можна сказати, що це був цвіт місцевої наукової та бізнесової еліти, людей, які здатні реально, і з наукових, і з виробничих позицій, оцінити стан справ у заповіднику. Всі виступаючі на засіданні ради говорили: так, у заповіднику, як і по всій Україні, існують певні проблеми, повязані і з матеріальною базою, і з фінансуванням, і з певними порушеннями норм природокористування. Але все це наші спільні всеукраїнські проблеми. І завдання будь-якої інспекторської перевірки полягає в тому, щоб підказати, а значить, допомогти у розв’язанні певних проблем, а не породженні проблем нових і для справи, по суті, катастрофічних.
Уже під час цього засідання директор заповідника Олександр Волошкевич повідомив, що адміністрація звернулася до Кілійського районного суду з позовом та клопотанням, і зачитав рішення суду, яким було призупинено дію заборони використання природних ресурсів в межах ДБЗ. Проте остаточне рішення щодо зазначеної заборони може буде прийнято судом лише після розгляду цього питання по суті, отже, заповідник і всі природокористувачі його постають перед тривалою судовою тяганиною, яка ще невідомо чим закінчиться. Відтак рішення ради було лаконічним: по-перше, спільно відстоювати свої права у суді та вимагати від Мінприроди відшкодування своїх збитків, по-друге, звернутися з листами до всіх можновладців країни.
«Ми, керівники організацій, які здійснюють використання природних ресурсів на території Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ), – пишуть у своєму листі до вищих керівників держави та міністра Мінприроди Г. Філіпчука члени Дунайської асоціації рибальських господарств, – звертаємось до вас з приводу надзвичайної ситуації, яка склалася у Кілійському і Татарбунарському районах Одеської області. Вона виникла внаслідок отриманого рішення заступника Головного держінспектора України з охорони навколишнього природного середовища Черевко В.М. про заборону з 1 січня 2009 року використання природних ресурсів на території заповідника.
Ми завжди з розумінням ставилися до вимог природоохоронного законодавства, маємо ділові партнерські відносини з ДБЗ і самі глибоко зацікавлені в сталому, невиснажливому використанні ресурсів заповідної дельти Дунаю. У зв’язку з цим вищезазначене рішення Держекоінспекції стало для нас і наших численних колективів незрозумілим та шокуючим. Твердження про те, що, мовляв, територія заповідника не має зонування, не відповідає дійсності, бо всі ми добре знаємо межі заповідника. В місцевій пресі та, зрештою, і в інтернеті, можна ознайомитися з Указом Президента України № 117 від 2 лютого 2004 року, в якому зазначене таке зонування. Саме на його базі й було розроблене положення про ДБЗ, затверджене наказом Мінприроди, яким керується адміністрація заповідника при налагодженні взаємин із нашими підприємствами. До речі, згідно з цим Указом, проект організації території заповідника якраз і повинно було розробити Мінприроди України.
За висновками комісії був складений акт, в якому немає жодного факту, який міг би бути підставою для такого кардинального кроку, як призупинення природокористування по всій території заповідника. Якщо навіть у деяких рибальських організаціях не було повного пакету документів на їх рибальські стани, то це ще не підстава для того, щоб заборонити використання природних ресурсів на всіх 50 тис. га території заповідника. Для цього існують інші заходи адміністративного впливу; отож за рішенням Держекоінспекції стоять не природоохоронні, а якісь інші інтереси.
Понад 40 років діє наш заповідник, який в 1998 році був перетворений на біосферний і на певних ділянках якого в останні десятиріччя почав стрімко розвиватися екологічний туризм. Зимова заготівля очерету, який експортується на дахи заможним мешканцям Німеччини та Нідерландів, забезпечує близько тисячі робочих місць в нашому проблемному регіоні. Тож як можна в умовах вже існуючої соціальної напруги в державі штучно створювати напругу та випробовувати терпіння людей ще й у нашому, донедавна більш-менш стабільному регіоні? Як нам пояснювати все це людям? А в цей час ініціатори конфлікту спокійно відсиджуються у тиші своїх київських кабінетів!».
Коли ця стаття вже готувалася до друку, я знову мав розмову з директором заповідника Олександром Волошкевичем. Й ось що він повідомив:
– На жаль, Мінприроди так досі і не відмінило свого рішення, тому ми звернулися до суду з клопотанням про негайне призупинення рішення Держекоінспекції в частині заборони природокористування ще до завершення судового процесу. Річ у тім, що зимова заготівля очерету, в якій задіяно до тисячі осіб, сезонно завершується до 28 лютого, тобто ми втрачаємо час. А слід знати, що заготівля очерету має не лише економічне, але й природоохоронне значення, оскільки, разом із викошеними 15 тоннами очерету, з плавневої екосистеми вилучається значна кількість шкідливих речовин, яка тут накопичується. До того ж викошування очерету є запобіжним заходом щодо згубних весняних пожеж, воно поліпшує проточність плавнів, умови нересту риби, харчування птахів тощо. Але на чиновників ці аргументи не впливають. Нещодавно у нас побувала група співробітників екоінспекції та інспекції охорони Чорного моря, «для забезпечення виконання рішення про заборону природокористування». Проте на цей час ми вже мали рішення суду, та й заступник міністра Мінприроди змушений був затвердити ліміти на природокористування в поточному році, отож інспектори склали акт про неможливість забезпечити виконання рішення, з тим і поїхали. Зараз ми чекаємо або відміни Мінприроди своєї заборони на економічну діяльність в заповіднику, або завершення тривалого судового процесу.
Як бачимо, конфлікт усе ще триває, отож газета й далі уважно стежитиме за розвитком подій навколо цього заповідника.
