РішенняМіжнародногосудуООНщододелімітаціїконтинентальногошельфутавинятковоїекономічноїзониврайоніостроваЗміїноговикликавчерговухвилюпіару. Величні слова про перемогу чергуються зі стогонами про поразку. Що ж ми одержали в результаті «поділу»? З цим запитанням ми звернулися до завідувача кафедри загальної і морської геології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова професора Євгена ЛАРЧЕНКОВА.
– Євгене Павловичу, то ми виграли чи програли?
– Вважаю так ставити питання нашими політиками некоректно. Ми не знаємо, яка була справжня мета в української сторони у цій суперечці. Відомо, що близько 80 відсотків акваторії, на яку претендувала Україна, втрачена. Але ж йдеться не про морську воду, а про багатство надр. Відповідно до проведених досліджень, значна кількість можливих родовищ нафти та газу перебуває саме у частині шельфу, що відійшла до України. Проте район навколо острова Зміїного вивчений ще дуже слабко внаслідок недостатнього фінансування геологорозвідувальних робіт. І говорити про перемогу чи поразку щодо отриманих або втрачених ресурсів поки що просто недоречно.
– Як відбувається процес вивчення таких запасів?
– На першому етапі, ще до буріння, геологи і геофізики досліджують структури, у яких можуть міститися вуглеводні. Насамперед, це антикліналі. Вони за формою нагадують витягнутий купол. Проведення пошукового буріння дозволяє встановити наявність або відсутність нафти або газу, а розвідувальне буріння повинно дати відповідь, які запаси вуглеводнів. Все це потребує технічних можливостей і великих грошових коштів. Попередні результати вивчення ділянки шельфу, про яку йдеться, показали, що там можуть розташовуватися переважно дрібні родовища: тільки у деяких з них геологи сподіваються виявити до 50 мільярдів кубометрів газу і не більше 10 – 15 мільйонів тонн нафти. З таких родовищ добувати «чорне золото» взагалі немає сенсу. Але повторю: ми практично не вивчили цю ділянку, і морські надра можуть таїти різні сюрпризи. Всього на північно-західному шельфі Чорного моря розвідано 10 родовищ, розробляються лише три з них. Ще два родовища – «Одеське» та «Безіменне» – уже багато років не можуть ввести в експлуатацію. На південь від Зміїного пробурена тільки одна свердловина – на структурі «Олімпійська», де було відзначено невеликий приплив вуглеводнів.
– Розробка шельфових покладів газу – дороге задоволення?
– Капіталовкладення у влаштування платформ, буріння експлуатаційних свердловин, у прокладання трубопроводу дуже великі і можуть скласти 500 – 700 мільйонів доларів і більше для одного родовища. До початку видобутку минає не менше п’яти років, але зазвичай більше. За умови, що газ буде реалізований за середньоєвропейською ціною, розробник одержить перший прибуток через 10 років, а то і пізніше. Якщо кілька дрібних родовищ перебувають поруч, їх розробку можна об’єднати в один «кущ», і це зробить видобуток трохи дешевшим. Щодо доставляння на берег, то від нафтогазоносних структур біля Зміїного до «Безіменного» близько ста кілометрів – тижнів три-чотири роботи для сучасного трубоукладача. І якщо «Безіменне» все-таки буде поєднано з родовищем «Голіцинське», то газ легко потрапляє до Криму. Очевидно, що тягти газопровід до одеського берега сенсу немає – такий проект коштуватиме набагато дорожче.
– Важливе питання видобутку – глибина залягання вуглеводнів...
– Буріння трикілометрової свердловини на суші зазвичай обходиться в середньому у 3 мільйони доларів, а на морі коштуватиме чотири з половиною. Глибше – набагато дорожче, коефіцієнт зросте до 2-2,5. Залягання перспективних горизонтів на ділянці шельфу, що відійшла до нас, за попередніми оцінками, не перевищує трьох кілометрів. Важлива і глибина моря. Якщо товща води перевищує 70 метрів, то Україна технічно не зможе самостійно займатися видобутком газу і нафти. Доведеться залучати закордонних інвесторів. До речі, відзначу – розподіл газу, що добувається «приватником», повинен бути не менший, ніж 80 на 20 на користь держави. Це загальносвітова практика. Віддати розробникові від чотирьох до шести десятих всього видобутку – просто пограбування.
– Великі капіталовкладення і роки сподівання... Отож, поспішати з розробкою родовищ біля Зміїного не слід?
– Питання в іншому. Дуже важливо економічно обґрунтувати збільшення власного видобутку газу. Уявімо: держава вкладе величезні кошти у пошуки, розвідування і розробку родовищ на шельфі, що згодом – більш ніж через десять років – дозволить покрити сучасні потреби країни у «блакитному паливі». Як відомо, зараз газ витрачається досить нераціонально, і необхідно оптимізувати його споживання. Тобто скоротити. Проте у цьому випадку не доводиться сподіватися на відшкодування витрат щодо його видобутку на шельфі. Можна спробувати продавати газ на світовому ринку, але туди нас просто не пустять. Вважаю, що керівництву країни і власникам промислових підприємств слід звернути увагу, насамперед, на зниження надмірно високої енергомісткості виробництва. Навчимося заощаджувати газ – тоді й розрахуємо, скільки потрібно самим добувати. А поки що, як це не дивно, виявляється, що вигідніше купувати чужий газ.
