Директора ТОВ імені Кірова Григорія Петровича Царука у ці дні застати в кабінеті практично неможливо. Нараду зі спеціалістами провадить вранці по хвилин 5 – 10. Зустріли директора аж біля озер, де три спарені агрегати сіять ярий ячмінь.
До краю поля наближався один з них. Зупинився. Одразу ж до нього під’їхала машина, дві жіночки спритно вискочили на сівалку і почали засипати насіння. Чесно кажучи, була трохи здивована побаченим, бо жінок-сівачів раніше зустрічати не доводилось.
Як пояснив директор товариства Григорій Царук, після того, як вимушено довелося скоротити молочне тваринництво, доярки залишилися без діла. А в Кам’яному люди дуже працьовиті. Тож погодилися і на таку роботу. Наталя Козійчук та Валентина Нечепуренко добре справляються з новими обов’язками. Хоча фотографуватися категорично відмовлялися. Ледве вдалося «зловити» водія Василя Сировіцького, який підвозив насіння, та тракториста Івана Замишляка. Всі вони люблять і вміють добре працювати, а от вихвалятися цим не звикли.
Край поля ведуть ділову розмову бригадир польової бригади Сергій Жирун та директор товариства Григорій Царук. Вони розплановують роботу на завтра. Хоча погода нерідко вносить в їхні плани свої корективи. Наприклад, вперше цієї весни почали сіяти 22 березня. За один день засіяли сто гектарів горохом. А потім цілий тиждень спостерегали на дощове небо. І якщо хоч трохи випогоджувалося, то одразу ж виводили агрегати в поле.
– Бувало, що працювали по дві-три години. Причому маневрували по тих полях, де можна було культивувати, або сіяти. До весняної сівби підготувалися завчасно. І люди налаштовані на продуктивну роботу, була б тільки погода. Ось як сьогодні: сонечко, три агрегати ходять один за одним. Ще зо дві години – і це поле буде засіяне.
Слухаючи Григорія Петровича, пригадую, що груповий метод роботи в Кам’яне привніс саме він. До того якось було прийнято працювати. Один агрегат сіє горох, а другий на другому полі – ячмінь окремо. А Царук прихильник того, щоб разом взятися за одну роботу, закінчити, а потім вже переходити до другої. Так справді ефективніше виходить.
Знаю, що ще наприкінці зими Григорій Петрович говорив: у цьому році, враховуючи кризове становище, не буде підживлювати озимину. Та передумав.
– Не можна на цьому економити. Справді, планували витратити гроші на розвиток господарства, на соціальні потреби, але, порадившись із спеціалістами, все ж таки вирішили купувати добрива. Адже таким чином ми теж дбаємо про розвиток нашого господарства. Хіба без доброго врожаю можна думати про оновлення техніки, чи вирішення соціальних питань? Зауважте, що ми за минулорічний врожай придбали два трактори, три сівалки і новенький комбайн «Агрос», така собі нова модифікація колишніх «донів». Для сівби в основному маємо власне насіння, але й купуємо еліту. Зокрема, придбали елітне насіння гороху. Ми дотримуємось таких правил: сіяти тільки якісним насінням і обов’язково рано. В народі кажуть «Посієш насіння в грязь – будеш князь». Можливо, ми й не князі, зате все робимо за власні кошти. Кредитів тепер нам не дуже й дають, а якщо й пропонують, то під такі відсотки, що не тільки майбутнього врожаю, а і всього майна не вистачить для їх погашення. Тому краще так працювати, щоб на все необхідне мати свої кошти.
І, слід сказати, що трудівникам ТОВ імені Кірова це вдається. Звичайно, не просто так, а завдяки старанній праці та професійному вирішенню всіх виробничих питань. У цьому господарстві, наприклад, щорічно вирощують понад 300 гектарів гороху. Це дає змогу поліпшувати склад грунту, а отже економити на добривах. По-друге, його охоче купують і як посівний матеріал, і як круп’яну культуру. А ще тут вирощують просо. Причому з реалізацією не поспішають. Починають продавати аж у травні. Тобто, тоді, коли ціни вищі і попит.
Стосовно кризи, у Григорія Петровича паніки немає, бо в господарстві імені Кірова працьовиті люди, родючі землі, грамотні спеціалісти, а він вміє все це по-розумному поєднати.
