На початку літа для участі у Міжнародному конкурсі фестивалю мистецтв «Арт-преміум-2009» до Києва прибуло понад 800 дітей із України, Білорусі, Італії, В’єтнаму та Китаю. У конкурсі брав участь і п’ятнадцятирічний хлопчик Женя Шпаченко із невеличкого села Калаглії Овідіопольського району, розташованого далеко від жвавих магістралей. Він і виявився володарем гран-прі цього масштабного фестивалю.
Через тиждень після блискучої перемоги у Києві Женя став учасником дев’ятого Міжнародного молодіжного фестивалю «Сергіївські зорі» у селищі Сергіївці Білгород-Дністровського району. За його результатами – дипломантом першого ступеня та єдиним конкурсантом серед дітей, відзначених дипломом багаторічного спонсора фестивалю – газети «Одеські вісті». Гран-прі цього Міжнародного фестивалю присуджено одеситці Ользі Богатиренко. Під час ухвалення рішення думки членів журі розділилися майже діаметрально: конкуренція Жені Шпаченка здавалася незаперечною. Але як сказав сам Женя, його голос, що піддається віковим змінам ось уже протягом року, того дня не зазвучав.
– Я зовсім не засмучений, що цього разу поступився гран-прі, – ділиться враженнями хлопчик. – На фестивалі в Сергіївці отримано так багато позитивного. Тут було багато дітей і так цікаво! Дух змагання та спілкування, відпочинок і дружба чудово поєднувалися усі чотири дні фестивалю. До того ж, я приїхав за особистим запрошенням директора фестивалю Андрія Анатолійовича Яцеленка, який повністю оплатив мою путівку.
Співочий дар юного таланту із Калаглії проявився у самому ранньому дитинстві. Співав Женя за будь-яких обставин і скільки себе пам’ятає. Одного разу бабуся розучила із Женею та його двоюрідним братом нехитру пісеньку про Одесу. Діти початкових класів виступили у школі на невеличкому концерті. Оплески виявилися для Жені вирішальним аргументом. І тоді він заспівав для публіки.
Сьогодні талантом хлопчика пишається уся його сім’я: матір – вчителька української мови, батько – інженер-механік, брат-студент. Адже у досягненнях Жені є і їхня чимала заслуга. Коли Шпаченко-молодший вперше зважився брати участь в одному із районних конкурсів, то одразу ж посів друге місце. До наступного регіонального конкурсу «Золотий пелюсток» готувалися усією сім’єю. За одну ніч матір розучила із Євгеном номер під караоке. Але у сільській школі раптово з’явилася вітрянка, і учням заборонили виїжджати за межі села. Батько Жені взяв довідку, що син перехворів вітряною віспою ще у три роки. Буквально за годину до виступу на конкурсі виявилося, що встановлена аудіотехніка «читає» лише до 50-ї музичної доріжки. А на диску Жені «Лебедина вірність» Євгена Мартинова була 53-ю. Коли Женя з батьком спробували переписати пісню на окремий компакт в аудіосалоні, там раптово відключили світло.
– Ви не повірите, але перед виходом на сцену з потрібним диском у руках я опинився за десятки секунд, – розповідає Женя, – і якось у запалі одразу вдалося виграти перше місце. Я добре запам’ятав у собі емоційний стан, який приковує увагу публіки та дозволяє виконати номер із найвищою віддачею. Мене помітили одразу. І після концерту Наталя Федорівна Пушкаренко – начальник Овідіопольського райвідділу культури, запросила безкоштовно навчатися вокальній, акторській та модельній майстерності у студії «Джельсоміно». Зараз співу у районній студії, крім Наталі Федорівни, мене навчає викладач Лариса Олександрівна Швець. Серйозно вокалом я займаюся усього три роки, але за цей час за оцінками педагогів та результатами багатьох конкурсів вдалося чимало. Це перші й призові місця на декількох районних та обласних конкурсах, І місце на Всеукраїнському конкурсі «Міні-містер України». Мені пощастило брати участь у міжнародному конкурсі «Міс і містер співдружність». Завдяки цьому різножанровому конкурсу побував у Польщі, Німеччині, Франції. Після вражаючої поїздки в мене залишився пам’ятний подарунок – м’яч із бутсами на ланцюжку, які ношу як талісман. А ще на одному із конкурсів мені піднесли національний прапор. Відтепер завжди, куди б я не вирушав, вожу його із собою і на удачу розвішую над своїм ліжком.
– У дорослому житті плануєш зайнятися співочою кар’єрою чи музикою?
– Швидше за все, ні. Батько говорить, що чоловік у сім’ї повинен завжди залишатися чоловіком. А яка зарплата, скажімо, у сільського вчителя музики? Я дуже хочу і обов’язково буду вчитися на журналіста. Зі співом, звичайно, розлучатися не хочеться. Тим більше, що саме спів та участь у конкурсах допомогли відчувати себе впевнено та зрозуміти, що кожен з нас багато чого вміє. Треба лише завзято працювати над собою, і результат чекати не змусить.
