Орудний відмінок часу

Він не такий рясний у цьому плані, як родовий і знахідний. Але на означення часу вживають і його. Ось кілька прикладів з Грінченка:«Вивірив ти моє серце вдень і нічною добою; Щасливою годиною козак уродився; Думала про нього днями і ночами».

Як помітив уважний читач, усі ці приклади – поетичного забарвлення. У діловій та науковій мові це не є доречним. Проте маємо і для ділової мови кілька часових зворотів з орудним відмінком. Їх варто запам’ятати і саме в такій формі пускати в ефір та на сторінки газет: Отже:

Словничок часових зворотів з орудним відмінком

за київським часом– по киевскому времени

зимовою порою– в зимнюю пору, в зимне время, в зимний период

іншим часом– в другое время

іншим разом– в другой раз

нічною добою– в ночное время

останнім часом– в последнее время

тим часом(не плутаймо з тимчасом(одне слово), яке є відповідником рос. между тем) – тем временем

часом, часами– иногда, по временам

четвергами и суботами(чи якимись іншими днями) – по четвергам и субботам (Четвергами й суботами директор приймає з особистих питань)

цими днями(а не днями, як перекручують усталений вислів деякі газети) – на днях.

Орудний відмінок з дієсловами

Найпершим візьмемо до розгляду дієслово говорити, бо сучасні засоби масової інформації розтиражували неправильне його поєднування з іншими словами. Зокрема, йдеться про те, що коли це дієслово треба поєднати з іменником мова, то мовамусить стояти в орудномувідмінку. Саме так: ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, а не на мові, як це практикують на філологічному факультеті Одеського університету. Ми, грамотні українці, не повинні йти тут за російським зразком. Ми маємо говорити, розмовляти, писати, перекладати, викладатиУКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. Та й самі росіяни в давнішній своїй літературі додержувалися цієї вимоги. Читаймо, наприклад, у Ломоносова: «Говорят языками, немало сходными между собой»; у Карамзіна – «Воображая, что мы не умеем говорить иностранными язиками…»; в Лермонтова – «Слепой говорил со мной малороссийским наречием».

Що ж до одеситів, то їм можна «мысленно аплодировать», бо вони й досі (і то дуже твердо!) заявляють: «Я тебе русским язиком говорю!»

Дієслова радіти, втішатися, тішитися, милуватися, журитися, бідкатисята інші близького значення ставлять свої додатки як у відмінки, розглянуті вище, так і в орудний.

Можна тішитисяз чого (род. відм.), але можна й чим(дитина тішилася іграшкою– ор. відм.), радітиз чого(радіти з успіху) і радіти чим(раділи їми– М. Вовчок), клопотатисяпро що(за що) і чим(Клопочеться своїм посагом– М. Вовчок), дбати чого(Дбали дров про зиму– Григір Тютюнник) дбатипро що(за що), прокого(за кого), дбатина що(Дівці треба й на рушники дбати– Нечуй-Левицький).

Російське дієслово рисковатьсамоперекладачі найчастіше передають українським ризикувати. Але якщо в тексті є конкретна вказівка, чим саме «рисковать», то доречнішим буде вжити дієслово важити(чим), наражати(на що). Отже, рисковать жизнью– важитижиттям, наражати життя на що.

Дорікати – чим(Прогресом нам дорікати не треба). Але можна дорікати й за що. Хоч тут уже інший значеннєвий відтінок.

Пропадати, бідуватита інші дієслова, що передають людські муки, можуть мати при собі, крім інших, ще й відмінок орудний: бідує холодом, пропадає голодом. Можна мерти голодом,а можна й з голоду. Це суто українські конструкції, яких російська мова не знає. Вона практикує лише пропадать, бедствовать, умирать от чего, а наші літератори це сліпо (і даремно) мавпують. Вживає російська мова орудний відмінок лише з дієсловами страдаютьу значенні болеть(страдать радикулітом, желудком). Вище вже мовилося, що в нас хворіютьНА ЩО, а не ЧИМ (див. знах. відм.).

Дієслово братися, взятисяпотребує зв’язку з орудним відмінком лише тоді, коли мовиться про якусь поверхню або консистенцію. Приклади: Вода в чайнику вже бульбашками береться – от-от закипить(з живих уст); Випав сніжок, та скоро водою взявся (Грінченко); озеро кригою береться (Ю. Смолич); Стіни чорні, аж цвіллю взялися(Мирний).

Тільки орудного відмінка без прийменника вимагають дієслова пересилати, надсилати, повідомляти, переказувативід іменниківпошта, телеграф, телефон. Тому правильно буду сказати: надіслав поштою, переказав гроші телеграфом, повідомив телефоном, а не так, як пишуть росіяни, – по почте, по телефону, а газетярі сліпо їх калькують. Так само: переказав(звістку) товаришем, передав(пакунок) сусідом. Хоч тут можлива форма і з прийменником: Перекажіть через люди: таки моя буде(пісня).

До речі: коли йдеться про гроші, то їх саме переказуютьпоштою чи телеграфом, а не переводять,бо перевестинашою мовою означає розтринькати.

Дуже багато знає українська мова підсилювальних зворотів, що складаються з іменника в орудному відмінку та однокореневого дієслова, – ревом ревти, дивом дивуватися, сидьма сидіти, плачем плакати, ходом ходити, тугою тужити, сумом сумувати, парка парити, жерцем жерти, їдом їсти, напхом напихати тощо. Але дивна річ: журналістам усього цього мабуть, мало, бо ще й калькують з російської – поїдом їсти, битком набивати…

Дієслова руху їхати, пливти, текти, ітита інші подібного значення мають при собі іменник в орудному відмінку, якщо він вказує на шляхтого руху (Долиною широкою кудись вона(річка) біжить –Глібов), Ішов городами(Григір Тютюнник). Ступав поволі вулицею(Коцюбинський); на спосібруху (біг підтюпцем, пустив коня клусом): або на засібпересування (летіли літаком, прибув поїздом). Тому: «На мерседесах разъезжают» – мерседесами їздять; «На велосипедах катаются» – велосипедами катаються.

Наостанок – кілька суто українськихвисловів з орудним відмінком без прийменника. Яких росіяни в своїй мовній практиці не мають. Це – вилізти вікном, заходити дверима, заїжджати ворітьми, викидати діркою в стелі, ллється руркою, скапуєринвоюі багато-багато подібних, що їх радянська філологія відносила до ненормативних, картаючи, зокрема. Коцюбинського за вислів (самота) налилася вухами.

На жаль, і сучасна офіційна («остепененная») філологія нав’язує шкільним граматикам в описаному випадку лише прийменникові конструкції (російськоподібні): виліз у вікно, повикидав крізь дірку в стелі, стікає по ринві. А традиції народної і класично-літературної мови просто іґнорує. Чи добре чинить? На наш погляд, ні. Бо що більше житиме в сучасній мові варіантів слововжитку, то менше вона скидатиметься на (само) перекладацьку і дедалі швидше набиратиме рис природності.