Шановні друзі!
СердечновітаюзДнемукраїнськогокінопрацівниківкінематографічноїгалузітаусіхшанувальниківцьоговажливогоіпопулярногомистецтва.
Роль кіно в українському державотворенні, формуванні національного культурно-інформаційного простору надзвичайно важлива. Ще класик нашого кінематографу Олександр Довженко справедливо зазначав, що «кіномистецтво належить передусім дневі нинішньому, спрямованому в майбутнє».
Переконаний, що спільними зусиллями ми відновимо світову славу українського кіно та примножимо здобутки наших видатних майстрів екрана.
Бажаю вам міцного здоров’я і добра, невичерпної наснаги та здійснення найзаповітніших задумів. Нехай ваша натхненна праця й надалі слугує шляхетній справі примноження духовних надбань нашого народу.
Голова Одеської обласної ради
М. СКОРИК
РадаФедераціїпрофспілокОдеськоїобластівітаєпрацівниківОдеськоїкіностудії,членівНаціональноїспілкикінематографістівУкраїни,працівниківкіновідеопрокатузпрофесійнимсвятом–Днемукраїнськогокіно.
Одеса понад сім десятиліть посідає помітне місце в українському кіновиробництві. У тому, що тут створено кінострічки світового масштабу, заслуга обдарованих людей, творчість яких виховує все нові покоління наших співвітчизників у дусі добра і патріотизму.
Бажаємо здоров’я, щастя, творчого натхнення та успіхів.
Голова Федерації профспілок
Одеської області
В. БУРАТИНСЬКИЙ
Якщо ситуація не зміниться…
Зі святами заведено вітати – це аксіома. От і вітаємо всіх нас – з Днем українського кіно! І як не скористатися таким красномовним приводом, щоб чергового разу спробувати одержати відповідь на сакраментальне запитання: то чи українське кіно існує – чи...? Тим більше, що є підказка: наявність у календарі свят цього «Дня...»
А от і інші підказки. Нині у Мюнхені проходить фестиваль українського кіно, що є складовою частиною проекту "Українське кіно у світі". Демонструються класика вітчизняного кінематографа – "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, "Криниця для спраглих" Юрія Ільєнка, "Короткі зустрічі" Кіри Муратової, "Польоти у сні і наяву" Романа Балаяна, нові фільми – "Мамай" Олеся Саніна, "Біля річки" Єви Нейман, "Два в одному" Кіри Муратової, "Райські птахи" Романа Балаяна, а також короткометражні та анімаційні стрічки. У березні цього року такий фестиваль відбувся у Кельні. Українські фільми брали участь у міжнародних фестивалях – Московському, Берлінському, Канському, Єреванському, фестивалі документального кіно у Швейцарії, деякі з них були відзначені нагородами. В Україні проходять і свої кінофестивалі – зокрема, широко відомий кінофорум "Молодість" у Києві, Севастопольський міжнародний кінофестиваль. Погодьтеся, вони справляли б дивне враження у країні, де зовсім немає кінематографа. І справді: в Україні знімається кіно, тут працюють відомі режисери Кіра Муратова, Роман Балаян, Микола Мащенко, їхні не такі відомі колеги... Є спільні, зокрема, з Росією, кінопроекти. Всього у 2008 році в Україні було знято дев'ять художніх фільмів. Таким чином, українське кіно швидше є, ніж немає. На жаль, це не дуже втішний факт для країни з таким славетним кінематографічним минулим. Тим більше, що...
До власного професійного свята Національна спілка кінематографістів України приурочила звернення до влади, лейтмотив якого – "зупинити процес знищення національного кінематографа". Нинішній його стан характеризується у зверненні як "коматозне". Бюджетне фінансування кінематографа в Україні у 10 разів менше, ніж у Казахстані, у 446 разів менше, ніж у Росії. Для порівняння: у нинішньому році бюджет кіно у Франції становить 535 мільйонів євро, у Росії – 283 мільйонів доларів, у Польщі – 45 мільйонів євро, у Словаччині – 10 мільйонів євро, в Україні – 5 мільйонів... гривень. Як наслідок такого становища, незатребуваними залишаються кінематографісти – досвідчені і молоді, що, в остаточному підсумку, є не тільки їхньою особистою трагедією. "Якщо ситуація не зміниться протягом найближчого року, українське кіно може зникнути назавжди", вважають майстри кіно. У той же час, вони не сподіваються цілком на державну підтримку, а готові запропонувати свої варіанти додаткового фінансування за рахунок створення самоокупної системи кіновиробництва. Тут, до речі нагадати, що ще навесні Верховна Рада ухвалила у першому читанні проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про кінематографію", у якому йдеться про державну підтримку кіновиробництва. Набрання чинності цього закону повинно сприяти залученню додаткових коштів у кінематографічну галузь. Але коли "процес піде"? Чи не вийде як у прислів'ї – доки травичка підросте, конячка з голоду помре?..
...Повернімося до згаданої вище програми "Українське кіно у світі". Її реалізація стала можливою завдяки меценатській підтримці компанії Nemіroff, яка у квітні 2008 року уклала з Українською кінофундацією угоду про співпрацю у межах довгострокового проекту щодо підтримки вітчизняного кіно. За цей час на престижних кінофорумах було показано 20 повно- і короткометражних робіт українських режисерів. Фестивалі українського кіно відбулися, крім Німеччини, у Польщі, Франції, Росії. Наші фільми зацікавили глядачів і прокатників. Зусилля, розпочаті компанією Nemіroff для популяризації українського кіно у світі, обійшлися їй у 5 мільйонів гривень. Таку ж суму, як ми пам'ятаємо, виділила держава на його розвиток...
Ірина ГОЛЯЄВА«Одеські вісті»
Олена ЯКОВЛЄВА: «Ще у школі
хотіла стати відомою акторкою»
Як уже повідомлялось, відомий російський кінорежисер Станіслав Говорухін завершив в Одесі зйомки нової мелодрами «Серця чотирьох». У картині був зайнятий зоряний склад акторів: Олена Яковлєва («Каменська»), Ольга Красько («Турецький гамбіт»), Михайло Жебровськи («Піаніст»), Анна Самохіна («Злодії в законі») , Віктор Сухоруков («Брат-2»).
Кореспондент «ОВ», побувавши на знімальному майданчику, зміг взяти невелике інтерв'ю в Олени Яковлєвої.
– Олено Олексіївно, чому Ви погодилися зніматися у цій картині?
– Насамперед сподобався сценарій – дуже симпатичний. Це чарівна мелодрама про життя і кохання. Ну і, звичайно, режисер з великої літери Станіслав Говорухін – чудова людина. Взагалі для мене головне – людські взаємини, а потім уже – професійні якості. А у нас із Станіславом Сергійовичем усе складається. І картина вийде хорошою.
– Ви вже працювали з Говорухіним?
– Ні. Я вперше граю у його картині, але сподіваюся, що не востаннє.
– Вас колись не прийняли до Харківського театрального інституту, чому?
– Я просто не знала української мови. Байку ледве вивчила. А ще хвилювання завадило. Але нічого страшного не сталося. Я два роки працювала бібліотекарем у Харківській науковій бібліотеці імені Короленка і навіть на радіозаводі намагалася працювати. Але потяг до акторської професії все одно залишався великий. Я ще у школі хотіла стати знаменитою акторкою. От і поїхала до Москви, вступила до ДІТМСа. Я хотіла довести собі, що я чогось варта. І все вийшло…
– Ви дуже добре виглядаєте ...
– Спасибі. Я намагаюся приділяти увагу зовнішності, іноді користуюся послугами косметичного салону. От і в Одесі встигла відвідати інститут краси. Звичайно, завжди хочеться бути гарною, але робота не завжди дозволяє серйозно займатися собою – у мене буває по 15 вистав на місяць. Плюс зайнятість у кіно. Але, головне, що робота є, і гріх скаржитися.
Євген НИЗОВ
