Яквідомо, Прем’єр-міністркраїниЮліяТимошенковисунуларізноманітніновації, щостосуютьсяДержавногобюджетунамайбутнійрік. Як це позначиться на Ізмаїлі? Думкою з цього приводу ми попросили поділитися в.о. міського голови Ізмаїла Ірину Рудніченко.
– Почну з того, що Кабмін запропонував свій проект, а Президент його ветував. Проте Кабмін взяв саме свій проект за основу при розробці проекту бюджету-2010.
Ми одержали контрольні цифри бюджетного проекту, обговорюємо їх, і, скажу прямо – обговорюємо «кота у мішку». Адже ми не знаємо нічого – ні того, якою буде мінімальна заробітна плата, ні тарифної сітки, ні того, як складуться ціни на енергоносії. Все це – таємниця за сімома печатями. Як і про що у такому разі можна говорити?
Скажу більше – міськрада подала «нагору» свої зауваження з приводу того, що нам сьогодні не вистачає майже п’яти мільйонів гривень на виплату заробітної плати бюджетникам, а також матеріальної допомоги для тих, хто її потребує Проте, судячи з того, що нам «спущено згори», наші пропозиції зовсім не враховано. У зв’язку з цим уже сьогодні досить жорстко постає питання про те, що нам не буде на що утримувати територіальний центр. Якщо у нинішньому році на його утримання виділялося понад один мільйон гривень, то на наступний передбачено всього 500 тисяч. І що нам після цього – зачиняти таку необхідну для наших людей похилого віку установу? До мінімуму скорочувати персонал? Перестанемо годувати людей? Будемо просити пенсіонерів, щоб вони повністю віддавали свої пенсії? Як це зрозуміти? Та, у принципі, дуже просто: чиновникам там, нагорі, не до наших проблем. Там підходять до вирішення питання суто арифметично, без врахування специфіки міста, без врахування наших насущних потреб у зв’язку з наявною інфраструктурою. У зв’язку з цим, звичайно ж, не враховується те, що у нашому місті, крім загальноосвітніх шкіл, діють школа мистецтв, музична школа тощо. Досить затратні сьогодні сфери освіти, охорони здоров’я, культури, спорту. Не враховується кількість дітей, що займаються у позашкільних центрах. Але ж, до речі, серед них є і сільські діти. Не враховується багато чого, що і зрозуміло: чиновникові з Києва наших проблем не роздивитися. Нехай сусіди не ображаються, скажу – нас по суті прирівнюють до м. Татарбунари, де інфраструктура має зовсім інший рівень розвитку. Виходячи з цього, можу сказати одне: ті новації, про які так гучно заявляє Юлія Тимошенко, не несуть нічого хорошого, та й не можуть нести, оскільки принцип-то залишається старим – побудова бюджету згори вниз, а не навпаки.
Переконана: фінансування повинно будуватися знизу вгору, тільки тоді бюджет відповідатиме потребам.
Цілком можливо, що трохи пізніше, на наступній стадії передвиборної кампанії, наш шановний Прем’єр все переграє, за звичкою знайшовши винуватих у тому, що перший варіант «не пройшов», будуть надіслані зовсім інші цифри. Але точно так само аж ніяк не впевнена, що й у новому проекті будуть враховані інтереси місцевих громад, зокрема і нашої міської.
І далі. Давайте задумаємося: а чи вигідно самій Тимошенко, яка рветься у Президенти, фактично позбавляти повноважень президентську вертикаль? Адже якщо продовжувати розмову про вихід місцевих органів самоврядування (насамперед сільських) прямо на Київ, чим займатимуться ті ж районні та обласні державні адміністрації? Тобто, за цим кроком повинен бути й інший – та сама політична реформа, про яку говориться давно, та тільки говориться, а зрушень на краще не видно. Адже справді, сьогодні в Україні спостерігається певна подвійність гілок влади на районних і обласних рівнях. Фактично роздуті штати адмінапарату, відбувається дубляж тих самих рішень. Принижується роль місцевих рад. Недарма ж кажуть, що влада у того, у кого гроші. А гроші, як і весь комплекс установ-виконавців, судячи з такого розкладу, у руках адміністрацій. Для нині діючого Президента наявність такої структури – це можливість прямо впливати на процеси глибинки. Чи вигідно Юлії Тимошенко, яка часто повторює про свій намір домагатися посади Президента, знищувати цю вертикаль? Думаю, ні. Тоді чим продиктовані ці пропозиції? Тільки одним – прагненням привернути до себе «низи», мовляв, дивіться, яка я, як піклуюся про вас, як дбаю за самоврядування. А далі що? А далі – як завжди. Хто завадить, як кажуть, з’їхати з теми, а при нагоді знайти «ворогів», які, мовляв перешкодили впровадити таку систему?
Отож, турботою про наші інтереси тут не пахне, це – початок передвиборної кампанії.
