Папуга Лора була єдиною істотою, яка зігрівала серце 73-річної старої морячки Лариси Тимофіївни Ларжинської з Любашівки. Птаха дісталася їй на згадку про багаторічну працю у Чорноморському пароплавстві. Л.Т. Ларжинську звільнили, коли у пароплавстві почалися фінансові труднощі та інші проблеми.
У рідне селище повернулася без грошей, лише з великим какаду, якого їй доручили доглядати. Правда, через років п’ять пароплавство таки розрахувалося з колишньою працівницею, а про птаха забуло. Тому Лора, котра вимовляла лише своє ім’я, стала для бабусі справжньою розрадою і рідною душею у старій батьківській хаті, де, на превеликий жаль, дочка з онукою – рідкі гості. Довгими зимовими вечорами морячка розповідала папузі про моря і океани, а та, ніби все розуміючи, підморгувала їй. Бабуся ставилася до великої птахи з любов’ю і ніжністю, як до рідної дитини. Весною вони разом поралися на городі та в саду. Бувало, птаха, почувши волю, тікала від своєї хазяйки, а та розпачливо бігала по сусідах в пошуках довгокрилої «подруги».
Нещодавно у цій маленькій сім’ї сталася трагедія – папуга загинула. У розпачі жінка не знаходила собі місця. Вона ніжно притискала мертве тільце до своїх грудей, а з її очей на барвисте пір’я капали сльози. Відтепер їй ні з ким буде навіть поговорити...
Щоб зберегти пам’ять про рідну для неї пташину душу, Лариса Тимофіївна вирішила зробити з Лори опудало. А поки шукала майстра-таксидерміста, мертву птицю тримала у холодильнику. Згодом знайшлася людина, яка погодилася розрадити стареньку і виготовити опудало
Невдовзі у хатині на звичному місці знову «оселилася» Лора, втішаючи стару морячку.
